💙💛 Діячі культури, що продовжують працювати в зоні бойових дій

Олена Корусь, історик мистецтва, працює старшим науковим співробітником Національного музею "Київська картинна галерея". Досліджує історію вітчизняної скульптури, зокрема фарфорової пластики, кераміку та монументально-декоративне мистецтво України.

Розповідь Олени:
"Коли за тиждень до війни я прийшла до салону підстригтися, перше, що мене запитала перукарка, чи визначилась я, куди поїду, як розпочнеться війна? Ми обговорювали і не вірили, що це серйозно може статися.

Про те, що вона розпочалась, я дізналась, коли кіт, що спав у мене в ліжку, почав нервово крутитись, потім стрибнув на підвіконня і за лічені секунди пролунало декілька вибухів на горизонті. Я відігнала думки, подивилась на годинник – пів на п’яту ранку! Подумала, чи мало що там. Накрилася ковдрою й спробувала заснути. За кілька хвилин знову пролунали вибухи. Тепер ближче. І щось всередині ніби обірвалось назавжди.

Потім зв’язалася з керівництвом, дізналася про подальші дії, куди їхати, що робити. Тим часом з вікна спостерігала як від 7 ранку на проспекті Глушкова в бік виїзду з Києва утворився корок.

О 10:30 я була вже в музеї. Ми почали пакувати експонати, знімати виставку, клеїти скло у вікнах. На вулиці з’явились БТР та озброєна охорона. Потім повідомили про небезпеку в урядовому кварталі і наказали їхати додому до понеділка, до нового розпоряджання. Увечері було зрозуміло, що розпорядження надійде не скоро, паніка в Києві наростала.

Наступного дня я зібрала найнеобхідніші на перший час речі, а також котика в переноску, і виїхала машиною з Києва. Добре, що знайшла попутника, який люб’язно погодився заїхати за мною і відвезти у більш безпечне, на мою думку, місце. Я поїхала за 70 км на південь-захід від Києва, в будинок, де народилась, який побудували власноруч мої дідусь і бабця. Рідні стіни додавали сили, хоча відчуття безпеки дедалі зменшувалося.

Польоти винищувачів над будинком, віддалені звуки вибухів, постійні сирени, найстрашніші вночі… Потім пішов безкінечний день-ніч, що минав у турботі за рідних і близьких, у залипанні перед екраном за новинами та усвідомленні жаху того, що відбувається з моєю красивою, волелюбною країною. Відчуття тотального знищення мирних людей, зрівняння міст із землею. За що? Тому що ми обрали інший шлях? Вирвались з того совкового концтабору і захотіли жити вільно й незалежно, розмовляти на рівних зі світом?

Дуже складно привести думки до конструктиву. Лише за два тижні я змогла змусити себе читати. Ніщо не лізло в голову, крім опису історичних подій, що відбувались з Україною 100 років тому. Тоді Україна не встояла, бо не мала армії… Цього разу все буде інакше!

Перевела кошти на підтримку армії та на рахунок для дівчини-біженки, яка опинилася в чужому місті без елементарних речей. Зараз у нашому місті волонтерська допомога не потрібна, окрім чоловічої сили.

Що я можу ще… Писати про художників. Якраз перед війною ми з командою однодумців
Марущак-Моляр-Калугіна задумали проєкт про повернення імені уродженки Слов’янську (Донецька область) скульпторки Наталії Максимченко, яку рф позиціонує як російську художницю, до історії вітчизняного мистецтва. Ми подали заявку, і пройшли технічний відбір. Однак з війною стало зрозуміло, що підготовка проєкту відтерміновується. До того ж, фонд оголосив, що цьогорічне фінансування йде на підтримку ЗСУ.

А початок був покладений, занурення в матеріал почалося… До того ж, я працювала над каталогом музейного зібрання скульптури, який планувалося видати цього року. На фоні розмов про «адін народ», «что вы апять разделяєтє славян?», «вєлікая русская культура», що постійно лунають з-за порєбріка, я зрозуміла, що «повернення імен» народжених в Україні митців, які привласнила рф, до орбіти української культури саме зараз і треба продовжувати. Я пройшлася по нашому каталогу скульптури та по іменам улюблених фарфористів, склала список. Поки є інтернет та ноут, я роблю матеріали в соцмережі. Марія Холодна, Наталія Максимченко, Галина Чечуліна… і так далі. Відчуваю, це має стати підґрунтям проєкту, метою якого буде осмислення проблеми міграції художників, дуже щільно пов’язаної з трагічною багатовіковою історією нашої країни".

#savecultureua #SaveCultureUA #UkrainianArtistsStandWithUkraine
#UkrainianArtists #WarChronicles #UkrainianNotRussian

​​🤝Працюєте у сфері культури та креативних індустрій та залишились через війну без роботи? Країни ЄС та Велика Британія пропонують ряд програм для підтримки у кризовий час:

💰Фінансування для тих, хто працює у сфері культури

▫️ Menu das Artes: підтримка українських митців та мисткинь
▫️ Artists at Risk: екстрена підтримка для представників культурного сектору України
▫️ Фонд екстреної допомоги для митців і незалежних мистецьких інституцій з України
▫️ Інтервенційні стипендії для творчих людей з України у Польщі
▫️ Стипендії для українських біженців від Канадського інституту мистецтв
▫️ Підтримка регіональних музеїв та їх команд у кризовий час
▫️ Berlin Factory пропонує українцям 6 місяців безкоштовного членства з доступом до локацій, нетворкінгу та внутрішніх можливостей
▫️ Довготривала допомога для представників літературного сектору України
🏠Резиденції та конкурси для тих, хто працює у сфері культури
▫️ “Meta History. Museum of War”: для ілюстраторів, дизайнерів та художників, які хочуть зробити внесок у збереження пам’яті про нинішні події
▫️ Літературна резиденція для українських письменників та перекладачів у Словаччині
▫️ Мистецька резиденція у Фінляндії. Дедлайн – 31 березня
▫️ Life along the Danube. Фотоконкурс від австрійського університету (Інститут Дунайського регіону та Центральної Європи). Дедлайн – 31 березня
▫️ Перекладацький конкурс імені Сузанни Ротт (від Чеських центрів). Дедлайн – 31 березня
▫️ Благодійний концерт Львівської Національної Філармонії The Unplayed Concert, 24 березня, 18:00

⚠️ Пошкоджені ворогом культурні установи України

У ніч проти 7 березня зазнала бомбардувань харківська культурна Мекка – вулиця Культури, призначена для представників творчих спеціальностей (митців, акторів, письменників).

Як наслідок, було пошкоджено відомий Будинок "Слово", внесений до Державного реєстру нерухомих пам'яток України. У побудованому наприкінці 1920-х років кооперативом літераторів будинку свого часу мешкали діячі Розстріляного Відродження: Володимир Сосюра, Микола Куліш, Павло Тичина, Іван Багряний, Олесь Досвітній, Майк Йогансен та інші.

Зазнав втрат і розташований поруч із ним Будинок художників (побудований у 1950-х роках). Вибуховою хвилею були пошкоджені вікна у художніх майстернях, де зберігаються твори не тільки сучасних митців, а й картини попередніх поколінь, зокрема таких відомих митців як: народного художника Г. Томенка, народного художника А. Константинопольського, народного художника Л. Чєрнова, народного художника О. Хмельницького, заслуженого діяча мистецтв Є. Єгорова, заслуженого діяча мистецтв Й. Карася та інших. Через нищення вікон усі роботи зберігаються в неналежних умовах температурно-вологісного режиму, що може спричинити їхню подальшу руйнацію.


On the night of March 7, Kharkiv's cultural Mecca, the Street of Culture, intended for representatives of creative specialties (artists, actors, writers), was bombed. As a result, the famous Slovo House, entered in the State Register of Immovable Monuments of Ukraine, was damaged. The house built in the late 1920s by the Writers' Cooperative was once inhabited by figures of the Rozstriliane Vidrodzhennia /Shot Renaissance/: Volodymyr Sosyura, Mykola Kulish, Pavlo Tychyna, Ivan Bagryany, Oles Dosvitniy, Mike Johansen and others.

The adjacent House of Artists (built in the 1950s) suffered losses as well. The blast damaged windows in art studios, which preserve works of contemporary artists, as well as paintings of previous generations, including such famous artists as: People's Artist G. Tomenko, People's Artist A. Konstantynopolskyi, People's Artist L. Chernov, People's Artist O. Khmelnytsky, Honored Art Worker E. Yegorov, Honored Art Worker J. Karas and others.

#savecultureua #SaveCultureUA #UkrainianArtistsStandWithUkraine
#UkrainianArtists #WarChronicles

На світлині – харківський Будинок художника

In the picture there is Kharkiv House of Artists

💙💛 Діячі культури, що продовжують працювати в зоні бойових дій

Оля Федорова – мультидисциплінарна концептуальна художниця, котра народилася та живе у Харкові. Працює з фотографією, відео, інсталяцією та текстом. Її творчість сфокусована на дослідженні семантики навколишнього середовища та взаємодії з ним.

Оля зустріла війну в Харкові та прийняла рішення залишитися у місті, яке піддається нищівним обстрілам і ракетним ударам, аби воювати на інформаційно-культурному фронті: доносити до міжнародного глядача українську точку зору на війну та ділитися можливостями допомоги українцям. “З першого ж дня я почала висвітлювати наше життя в бомбосховищі в своїх соцмережах, і несподівано почала отримувати грандіозний фідбек. Завдяки моїм знайомствам у культурному середовищі по всьому світу, які я здобула за свою карʼєру мисткині, на мене почали виходити світові ЗМІ з Великої Британії, США, Канади, Польщі та інших країн”, – розповідає Оля.

Для того, аби залишатися у відносній безпеці, Олі довелося перебратися до підвалу: “У перший день повномасштабного вторгнення росії ми з моїм хлопцем, другом та сусідами облаштували підвал у нашому будинку як бомбосховище. Тут є електрика, тож ми змогли підключити обігрівачі та освітлення. Ми принесли ковдри, каремати та матраци, а також зробили щось на кшталт меблів з мотлоху, який зібрали по всьому будинку. Перші декілька днів ми майже цілодобово були у підвалі, виходячи нагору тільки щоб скористатися вбиральнею. На четвертий день ми приготували коктейлі Молотова та звели фортифікації по всьому нашому будинку, бо у Харків прорвалися росіяни і був ризик, що вони будуть ховатися по цивільних будівлях, тож ми готувалися їх зустріти”.

Наміру залишати місто Оля наразі не має. “Я мрію залишатись у Харкові аж до самої перемоги і, зустрівши її разом з моєю сімʼєю та друзями, взятись до відбудови нашого прекрасного міста”, – розповідає вона.

Інтерв’ю взяла Євгенія Цаценко

💙💛Cultural figures who continue to work in the war zone

Olia Fedorova is a multidisciplinary conceptual artist, working with photography, video, installation and text. Based in Kharkiv, Ukraine. Her practice is focused on the exploration and interaction with environments as semantic spaces.

The war caught Olia in Kharkiv and the artist decided to stay in the city, which is exposed to devastating shelling and missile strikes, to fight on the information and cultural front: to convey to the international audience the Ukrainian point of view on the war and share opportunities to help Ukrainians. “From the first day I started covering our life in the bomb shelter on my social networks, and suddenly got a great feedback. Thanks to my acquaintances in art circles around the world, famous media from Great Britain, USA, Canada, Poland and other countries began to contact me,” says Olia.

In order to stay relatively safe, Olia had to move to the basement: “On the first day of the full-scale Russian invasion, we set up a basement in our house as a bomb shelter. There is electricity here, so we connected heaters and lighting. We brought blankets, sleeping pads and mattresses, and made something like furniture using junk. The first few days we were in the basement nearly around the clock, going upstairs just to use the bathroom. On the fourth day, we prepared Molotov cocktails and built fortifications all over our house, because the Russians broke into Kharkiv and there was a risk that they would hide in civilian buildings, so we were preparing to meet them."

Olia does not intend to leave the city at the moment. "I dream of staying in Kharkiv until the very victory. Then, together with my family and friends, we will start rebuilding our beautiful city," she said.

Interviewed by Yevgeniya Tsatsenko

#savecultureua #SaveCultureUA #UkrainianArtistsStandWithUkraine
#UkrainianArtists #WarChronicles

💙💛Митці в зоні бойових дій

Олександр Бондаренко — маріупольський живописець, працює в царині геометричної абстракції.

Член НСХУ (з 1988), один із членів маріупольського творчого об’єднання “Харбарбонд”, учасник українських і міжнародних виставок.

Війна, за словами митця, почалася для нього настільки неочікувано, що він навіть не встиг зорієнтуватися та зрозуміти, що на нього чекатиме. Спочатку було важко суто психологічно: добу він читав усі новини і не міг у них повірити, усе здавалося нереальним. Після 2 березня місто було знеструмлене, зник мобільний зв'язок, опалення. Стояли морози. Ще за кілька днів зникла вода, а потім і газ. Людей рятувало джерело поблизу і багаття у дворі. У такій обстановці минуло 2 тижні.

Далі пряма мова Олександра Бондаренка:

"Якось ми помітили, що машини цілими колонами їдуть у бік виїзду з міста і не повертаються назад. Оскільки транспорту у нас немає, ми з моєю вагітною донькою вийшли на дорогу та голосували. Нам дуже пощастило, і нас підібрав Андрій із селища Ялта, на своєму мікроавтобусі він довіз нас по дорозі до Бердянська. Там ми дізналися, що є автобуси Червоного хреста до Запоріжжя, куди нам вдалося сісти.

Попереду був важкий шлях до Запоріжжя колоною з більш ніж 15 автобусів і легкових автомобілів, дорога зайняла майже 12 годин. На нашому шляху військами рф із градів було обстріляно автомобілі мирних біженців, ми дивом не потрапили під обстріл. Наступного дня із Запоріжжя ми перебралися до Дніпра і вже були у відносній безпеці. Там я зміг зв'язатися з друзями та колегами, які покинули повністю знищене місто. З тими, хто не виїхав із Маріуполя, зв'язку немає й досі.

Моя квартира-майстерня на 9-му, останньому поверсі, зрозуміло, що працювати я вже не міг, хоча буквально за кілька днів до початку війни все було готове (підрамники, полотно, фарби, ескізи) до реалізації мого нового проєкту. Коли ми були в Запоріжжі, друзі надіслали мені фото моєї квартири. Того самого дня, коли я покинув Маріуполь, у дах моєї квартири-майстерні прилетіла ракета, пробила дах, але не розірвалася і досі лежить на моїй кухні, інакше б сталася пожежа, і всі мої праці за 50 років творчої діяльності згоріли б.

Хотілося б показати фото моєї квартири-майстерні, що постраждала від обстрілу, а також ескізи мого нового проєкту, котрий я все ж не полишаю надії реалізувати тут, у Дніпрі."

На світлинах і відео — квартира-майстерня, постраждала в результаті попадання ракети, а також ескізи нового проєкту митця.

Інтерв’ю взяла Марина Стрельцова

Artists in the war zone

Oleksandr Bondarenko is a Mariupol painter, who works in the field of geometric abstraction. Member of the National Union of Artists of Ukraine (since 1988), one of the members of the Mariupol creative association "Harbarbond", participant of Ukrainian and international exhibitions.

According to the artist, the war started so unexpectedly for him that he did not even have time to orient himself and understand what would be waiting for him. At first it was difficult purely psychologically: he read all the news for a day and could not believe it, everything seemed unreal. After March 2nd, the city was cut off the power, mobile communication and heating disappeared. There were frosts. In a few days the water supply stopped, and then the gas did. People were rescued by a nearby spring and a fire in the yard. 2 weeks have passed this way.

Oleksandr Bondarenko says: “Once we noticed that cars were marching in columns towards the exit from the city and did not return. Since we don't have a vehicle, my pregnant daughter and I went on the road and hitchhiked. We were very lucky, and Andriy picked us up from the village of Yalta, he took us to Berdyansk by his minibus. There we found out that there are Red Cross buses to Zaporizhia and we managed to get on one of them.

Then there was a difficult road to Zaporizhia in a column of more than 15 buses and cars, the journey took almost 12 hours. On our way, Russian troops fired at the cars of peaceful refugees, we miraculously did not come under fire. The next day we moved from Zaporizhia to Dnipro and were already relatively safe. There I was able to connect with the friends and colleagues who left the completely destroyed city. There is still no connection with those who did not leave Mariupol.

My studio apartment is on the 9th, top floor, of course, I could not work, although just a few days before the war, everything was ready (subframes, canvases, paints, sketches) for the implementation of my new project. When we stayed in Zaporizhia, friends sent me a photo of my apartment.The same day I left Mariupol, a missile flew into the roof of my studio apartment, pierced the roof, but did not explode and is still in my kitchen, otherwise there would be a fire and all my works for 50 years of creative activity would burn.

I would like to show some photos of my studio-apartment that was damaged by the shelling, as well as sketches of my new art project, which I still do not give up hope to implement here in Dnipro.

These are photos and video of the artist`s studio-apartment, damaged by a missile, as well as sketches of his new art project.

Interviewed by Maryna Streltsova

#savecultureua #SaveCultureUA #UkrainianArtistsStandWithUkraine
#UkrainianArtists #WarChronicles