Уривочок з оповідання @jun_braz
"Безшумно від'їхали двері, в кімнату зайшов худорлявий чоловік. Він ніби щойно зійшов із постера, що рекламує новий голофільм. Мужнє обличчя, коротка зачіска, лише біло-помаранчева форма видавала в ньому працівника наукової станції.
Тато! — скрикнув радісно хлопчик. Він вже готувався до сну й не очікував на візит батька. Сьогодні другий день тернія, тобто робоча зміна закінчилася б далеко опівночі.
Привіт, малий! — відгукнувся чоловік, підхоплюючи сина на руки.
Тебе відпустили раніше? — малі рученята охопили шию дорослого.
Ага, Тіто дав дозвіл. Мама ще не прийшла?
Ні, ще на третій палубі, — сумно відповів хлопчик.
Третя… це там, де торговий корабель прийняли?
Ага, але після піратів від нього мало що лишилося...
Звідки ти знаєш?
Та вся мережа вже знає. І мама встигла розповісти. Ще й нашого меддроїда забрала. Казала, що власних із медкорпусу, може, й не вистачити.
Вся, та не вся. От твій батько, наприклад, не в курсі, — відповів чоловік, опускаючи сина на розстелене ліжко.
Підкорюючись командам нейромережі запрацювала система розумного дому. Світло в кімнаті почало згасати, залишаючи лише черговий, блідий вогник під керамопластиком стелі. Стиха заграла заспокійлива музика. У повітрі кімнати відчувся тонкий аромат трави “тха”. Дивним чином, вона мала заспокійливу дію на центральну нервову систему. І це було єдине, що могла експортувати до федерації планета Ліоан.
Тату, ти ж розповіси мені оповідку на ніч?
Ну, коли я так вдало прийшов, то певно, що розкажу. Яку ти бажаєш? — чоловік присів у магнітне крісло, що висіло поряд із ліжком. У приміщення безшумно в'їхав малий дроїд. Маніпулятори тримали тацю з гарячою кавою. Чоловік із вдячністю прийняв горнятко й примружив від задоволення очі, зробивши невеличкий ковток.
Про живий корабель, — позіхнув хлопчик, ховаючись під ковдрою.
Ну, тоді слухай. Колись, давним-давно жив собі хлопчик..."
.
.
#hyperjump #bookbanba #уривок #сучукрліт
https://www.instagram.com/p/CWLp7XLteFe/?utm_medium=share_sheet
"Безшумно від'їхали двері, в кімнату зайшов худорлявий чоловік. Він ніби щойно зійшов із постера, що рекламує новий голофільм. Мужнє обличчя, коротка зачіска, лише біло-помаранчева форма видавала в ньому працівника наукової станції.
Тато! — скрикнув радісно хлопчик. Він вже готувався до сну й не очікував на візит батька. Сьогодні другий день тернія, тобто робоча зміна закінчилася б далеко опівночі.
Привіт, малий! — відгукнувся чоловік, підхоплюючи сина на руки.
Тебе відпустили раніше? — малі рученята охопили шию дорослого.
Ага, Тіто дав дозвіл. Мама ще не прийшла?
Ні, ще на третій палубі, — сумно відповів хлопчик.
Третя… це там, де торговий корабель прийняли?
Ага, але після піратів від нього мало що лишилося...
Звідки ти знаєш?
Та вся мережа вже знає. І мама встигла розповісти. Ще й нашого меддроїда забрала. Казала, що власних із медкорпусу, може, й не вистачити.
Вся, та не вся. От твій батько, наприклад, не в курсі, — відповів чоловік, опускаючи сина на розстелене ліжко.
Підкорюючись командам нейромережі запрацювала система розумного дому. Світло в кімнаті почало згасати, залишаючи лише черговий, блідий вогник під керамопластиком стелі. Стиха заграла заспокійлива музика. У повітрі кімнати відчувся тонкий аромат трави “тха”. Дивним чином, вона мала заспокійливу дію на центральну нервову систему. І це було єдине, що могла експортувати до федерації планета Ліоан.
Тату, ти ж розповіси мені оповідку на ніч?
Ну, коли я так вдало прийшов, то певно, що розкажу. Яку ти бажаєш? — чоловік присів у магнітне крісло, що висіло поряд із ліжком. У приміщення безшумно в'їхав малий дроїд. Маніпулятори тримали тацю з гарячою кавою. Чоловік із вдячністю прийняв горнятко й примружив від задоволення очі, зробивши невеличкий ковток.
Про живий корабель, — позіхнув хлопчик, ховаючись під ковдрою.
Ну, тоді слухай. Колись, давним-давно жив собі хлопчик..."
.
.
#hyperjump #bookbanba #уривок #сучукрліт
https://www.instagram.com/p/CWLp7XLteFe/?utm_medium=share_sheet