Відьми і бла-бла-бла.

Хто такі і чим живуть? Так, щоб коротко.

'Відьма' , то всі знають, від слова 'відати' походить. Отже, жінка яка відає, себто знає, має якісь знання. І зазвичай ті, що відають, поділяються на дві категорії: ті, котрі народилися із таким даром і ті, хто тому дару навчався.

Народженні зазвичай хороші, допомагають людим або ж, принаймні, не шкодять. А взагалі, у них є вибір, все залежить від конкретної відьми. У тих же, хто відьомству вчився, такого вибору немає, бо вони, як кажуть, продали душу Нечистому, аби тих знань отримати. Отож, за добрим звичаєм, ті, хто відьмою став - то чисте зло, бо інакше жити вони не можуть.

Що до такого схожого слова 'віщунка', 'віщун'? Якщо 'відьма', як правило, має негативний характер, то віщунами прийнято називати мудреців та пророків, в доброму значенні. Тобто це люди, які (знову ж таки) мають знання і можуть ними ділитися. Щоправда, за звичаєм, діляться ними частіше, аніж відьми. Бо ж і саме 'віщувати' означає саме розказувати, ділитися, пророкувати.

З віщунами часто асоціюють і навіть плутають волхвів, бо поняття дуже схожі. Слово 'волхв' - має значення 'віщун' (треба зауважити, що не кожен віщун був волхвом). Волхви - це язичницькі жреці (люди, які виконувати релігійні обряди) у слов'ян. Тут все теж залежало від людини, бо волхви, за розповідями, уміють лікувати, вправлятися з погодою і пророкувати майбутнє.
.
.
.
#tatiakoviz #букбанда #укр_міф #відьми

Блукаючі вогні, блудички, вогники, болотні вогні, бісівські вогні, навіть 'свіча покійника'. От, гляньте, як багато назв має це явище! Чули, не чули, а — може й бачили на власні очі? Таке цілком могло бути, бо блукаючі вогні — явище реально наявне та має наукове пояснення. Нам воно, звісно, не цікаве. Нас бо ж інтересують виключно бісівські сторони тієї історії. Почнемо! 
Блудички дуже поширені у міфології багатьох країн і континентів, не тільки в українській чи слов'янській. Загалом, у нас їх уособлювали з душами померлих дітей і людей в цілому, які загинули не своєю смертю. Від того їхні душі не можуть знайти спокій та приречені блукати землею. Або ж то "цятки крові, залишені на місці злочину". Тому вогники ті часто несуть із собою лихо; заманюють людей у трясовину або блудять подорожніх. 
Люди вірили, що блукачі вогні могли показати дорогу до схованого скарбу. Найчастіше, на жаль, той скарб був проклятим і не міг принести ні користі, ні щастя своєму господарю. 
Вогники легко рухаються за вітром, тому часом можна їх побачити і в досить неочікуваних місцях. Та окрім болота люблять вони ще з'являтися на цвинтарях. Щодо цього в народі немає однієї думки: хтось каже, що ці вогники "бувають на могилках грішних людей", (бо грішні душі "в вогні від гріхів очищуються"); інші ж, навпаки, думають, що "вогні на могилках з'являються тільки добрих людей". От собі самі вирішіть! 
 На вигляд блудички — то такі собі вогники, що можуть мати геть різний колір — від білуватого напівпрозорого, до блакитного та звичного жовтого та помаранчевого кольору вогню. 
Варто нагадати на останок, що не зважаючи на свої моторошні назви, ті вогники все-таки не стовідсотково зло. Може саме вам пощастить і блукаючі вогні вирішать вам допомогти у скруті? Наприклад, покажуть дорогу додому. Або ж ні — і заведуть в трясовину.)
#укр_міф #букбанда #міфологія #блукаючівогні #tatiakoviz

Всім вітаннячка! Ми вже встигли трохи начитатися про усяке різне з української міфології. Тож сьогодні пропоную ознайомитися із цитатами й уривками із творів художньої літератури, де так чи інакше згадане щось міфічне.


✨"А за ними увіходить така стара баба,
Така гидка та погана, наче тая жаба.
Те що гидка та погана, то ще й не морока.
Але в баби не хватає ще й одного ока.
Увіходить і нюшить і говорить басом.
– Гість прибув, давно людське м’ясо їла."
🔸Взято із казки «Однооке лихо». Пам'ятаєте ж, хто воно - те Лихо? Те що не буди, поки воно тихе.
✨«… Він бачив перед собою Марічку, але йому дивно, бо він разом з тим знає, що то не Марічка, а нявка. Йшов поруч із нею й боявся пустити Марічку вперед, щоб не побачить криваву дірку ззаду у неї, де видно серце, утробу і все, як се у нявки буває». 🔸Михайло Коцюбинський «Тіні забутих предків» Хто такі мавки ми ще не розповідали, але, гадаю, дещо ви й так про них знаєте. Ці злі духи з української міфології досить популярні.
✨«Побачив він, як вели якогось присадкуватого, кремезного, клишоногого чоловіка. Був він увесь облиплий чорною землею. Довгі повіки звисали йому аж до землі».
🔸Микола Гоголь «Вій». Саме за цим твором більшість із нас і знають про Вія. Це один із найстрашніших представників української демонології.

✨На цьому поки й зупинимось, аби не розпорошувати вашу увагу, адже українська міфологія багата на різні цікаві істоти, і згадок про них в літературі можна знайти безліч. Пишіть нам в коментарі👇, про кого чи про що ви б хотіли прочитати наступної п'ятниці в рубриці #укр_міф. Панди обов'язково підшукають для вас найцікавіше!

#букбанда #міфологія #tatiakoviz

Ймення у цієї істоти досить красномовне — не важко здогадатися, яка в неї особливість.
Двоєдушник — персонаж української міфології, чи часом навіть демонології. Всередині нього уживається дві душі: людська та демонічна. Істота, котра балансує між добром та злом. Іноді йшлося про людину, яка має в собі два серця.
Двоєдушником могли бути незалежно від статі. Цікаво, що в різних версіях двоєдушник — це абсолютно окремий персонаж, або — така собі загальна назва багатьох інших — наприклад, відьом чи чаклунів, які вміють перевертатись на звірів, вовкулак, босоркань. Останні, до речі, дуже колоритні персонажі, про яких далеко не всі знають (так називали відьом або чаклунів із рисами вампірів).
Що могли двоєдушники? Вони володіли силою відгонити град, зливи й вести хмари в потрібному напрямку. Друга, демонічна душа покидала тіло людини тоді, коли вона спала, полювала на людей і пила їхню кров. Після смерті людська душа відлітала в інший світ, а та, що зла й не добра, нікуди не зникала. Залишалася в тілі небіжчика і підіймала його з могили. Нічого не нагадує? О так, ми повертаємося до попередньої теми нашої рубрики. Це одна із версій, як з'являлися упирі. Двоєдушники, котрим демонічна душа не дає спокою після смерті та прагне крові. При всіх злодіяннях демонічної частинки такої людини світла, світла душа могла бути цілком хорошою. Двоєдушник, коли не спав, міг бути цілком пристойною людиною.
Подібно відьмам, двоєдушником можна було народитися і стати. Природженими чаклунами-двоєдушниками могли бути позашлюбні в четвертому поколінні діти (народжена поза шлюбом дівка родить дівку, ця друга приносить третю, народжений від третьої позашлюбний хлопчик стає чаклуном, а дівчинка — відьмою). Двоєдушник також міг стати старшим над усіма відьмами та чаклунами в околиці.
Неоднозначність цього персонажу робить його надзвичайно розмаїтим та цікавим, оскільки в який бік не глянь — він має спорідненість то з відьмами, то з упирями, то з ще котрою нечистою силою.
..
До речі про ту таку цікаву босорканю. У співачки Аліни Паш є дуже колоритна пісня з такою назвою, раджу послухати.
Alina Pash - BOSORKANYA
.
#укр_міф #букбанда #tatiakoviz

Ну що ж, друзі, ми повертаємося до теми таких нечистих створінь як потерчата.
Отож, ми з'ясували, що згідно з переказами, потерчата живуть переважно по озерах або болотах (іноді це можуть бути й кладовища, перехрестя доріг або які інші місцини з не надто приємною атмосферою). Найчастіше вони забавляються тим, що ходять з каганцями, блимаючи вогниками, і тим самим заманюють подорожніх в болото. Тут відчувається неабиякий зв'язок з блукаючими вогниками (блудничками), правда?
Стосовно звичаїв, пов'язаних із померлими дітьми, також є чимало цікавих фактів. Нехрещену дитину ховати на кладовищі було заборонено (це вважалося страшним гріхом), тому найчастіше це робили або десь за територією цвинтаря, або на перехресті. У давнину їх ховали в самому житлі: під порогом або ближче до печі. Такий звичай можна пояснити тим, що дуже давно саме біля печі хоронили померлих родичів. Тому кожна мати, яка ховала там дитя, сподівалася, що ним опікуватимуться предки, які не віддадуть його нечистій силі. Поховання ж під порогом або під перелазом у народі пояснювали тим, що, переступаючи це місце, люди щоразу «творили ногами» хрест, перехрещували потерчатко.
Тих дітей, що народились неживими, закопували й під «верхом», де закривали в сінях «бовдур» — пічну трубу. Це робили з тієї причини, що саме димар вважався воротами в потойбіччя. З тієї ж таки причини існував звичай зазирати в піч після похорону когось із хатніх родичів, щоб позбутися страху, спричиненого померлими.
Окрім як поза кладовищем та під порогом, існував звичай ховати потерчат і під деревами. Дерево на могилі в уявленнях людей являє собою світове дерево, яке поєднує світ живих та мертвих. З троїцького обряду «завивати вінки» на Чернігівщині можна зрозуміти, що звичай ховати потерчат під деревами був доволі поширеним.
На Волині до потерчат ставилися обережно. Тут вважали поганою прикметою, коли раптом виявиться, що хату побудовано на місці, де колись закопали померлих дітей. Мовляв, їхні душі весь час літатимуть довкола та проситимуть хрещення. А хто почує їхній голос, має кинути все, що тримав на ту мить у руках.
#укр_міф #букбанда #tatiakoviz #потерчата #міфологія #нечистасила #українськаміфологія

Русалки. Ну хто не знає про русалок? Образ дівчини з риб'ячим хвостом замість ніг є шалено популярним у наш час.
Русалки - це істоти як правило жіночої статі (хоча, дуже рідко, та все ж зустрічалися чоловічої), духи померлих. Про те, яким саме чином можна було стати русалкою, на території України є багато вірувань. Наприклад, русалками ставали померлі на Троєцькому тижні, померлі нехрещеними діти, померлі до весілля засватані дівчата, утоплениці. Іноді умовами перетворення на русалку слугували народження, одруження чи смерть на Трійцю.
В холодну пору року вони живуть у водоймах, а коли стає тепло - переходять у поля, луги та ліси. З цього вірування можна зробити висновок, що таке знайоме нам уявлення про русалок як дівчат з риб'ячими хвостами не цілком вірне, якщо мова йде про українську та слов'янську в цілому міфології. Наші рідні русалки мають ноги та можуть спокійно пересуватися сушею.
Казали, що побачити їх можна лиш здалеку у вигляді тіней, а слідів вони не лишають. Також їх уявляли з незвичним кольором шкіри - блакитним, синіи, або іншим темним кольором. В деяких повір'ях цим істотам приписували здібність перекидатись на тварин.
Образ русалок неоднозначний. Загалом в давнину їх більше ототожнювали все-таки зі світлими силами. Вони могли спілкуватися із своїми родичами, говорячи їм якісь перестороги, часто римами. Зустріч з русалкою в українців зазвичай вважалася доброю ознакою чи свідчила про високі моральні якості людини, безгрішність. Тому здатність бачити русалок приписувалася малим дітям, «достойним» людям.
Залежно від території русалок ототожнювали то з янголами, то, навпаки, з нечистою силою. Так, на Поліссі русалок зближували з відьмами, вони начебто лякають людей, псують посіви і шкодять худобі. Захиститися від таких русалок можна було травами, зібраними на Троєцькому тижні, хрестиком або вколовши її. Місцями вірили, що русалки люблять загадувати загадки подорожнім і якщо раптом той не відгадає, то вони можуть залоскотати його до смерті. Ще відоме таке явище як "навське весілля", коли поруч з русалками невідомо звідки лунає музика, чутно сміх, регіт, плескання в долоні.
Отже, підбиваючи підсумки, потрібно сказати, що русалки з української міфології - не те саме, що ундіни і морські діви з фольклору народів Європи, хоча схожість між ними є чимала. А також варто розрізняти русалок в українській та сусідній російській міфології. В останні ці істоти куди частіше виступають негативними образами, закидують людей камінням, залоскочують до смерті, зваблюють і топлять юнаків. В наших віруваннях русалок набагато частіше асоціюють з добрими істотами.
#укр_міф #букбанда #tatiakoviz #русалка #русалки #міфологія #нечистасила #українськаміфологія

#укр_міф #українськамістика #tatiakoviz #чорт

Про босоркань ми вже згадували якось одного разу. І ми про них не забули, і ось сьогодні ми про них поговоримо.
Босо́рка, босорка́ня, босоркун (вітряник). Відомості про цю міфічну істоту, як завжди, різняться. В українській міфології босоркун - злий дух, що живе переважно в горах, упир. Він літає із вітром і невидимий для людського зору. З'являється в посуху, насилає на живих істот хвороби. Босорканя - жіночий персонаж, якого ототожнюють із відьмою чи чаклункою з ознаками упиря (гострі зубки і потяг до крові). Ці істоти більше відомі у Карпатах. Кажуть, що найбільшої шкоди приносять вони уночі, особливо під час сонцевороту.
За трохи іншими відомостями босорку виділяють за такими характеристиками: Босорка (бісурка, бісурканя, босурганя, босирка, пошурканя) - істота, якою можуть стати жінка, у яку вселився дух померлого, сьома за рахунком дівчинка, котра народилася у сім’ї. У найбільш злих босоркань три душі; ті, хто має дві, — слабші, сфера їхнього впливу за межами села; ті, хто має одну душу, живуть у селі, ходять поблизу води, полів. Удень босорка може бути красивою дівчиною, вночі — старою бабою з червоними злими очима, з курячими лапами і хвостом. Може ставати жабою, кішкою, собакою, поросям, сичем, змією, летючою мишею, колесом, кочергою; може бути й невидимою.
Загалом, справи у босоркань такі ж, як і у звичайної відьми. Забирати молоко у корів, псувати погоду, насилати порті та хвороби. На Закарпатті говорять, що вона збиває подорожніх з правильної дороги.
Кажуть, у день, коли ховають босорку, йде сильний дощ.
Для того, аби вберегтися від чар босоркань, використовували сіль, свячену воду, петрушку, часник, вінки із колосся, страсні свічки. Для захисту дітей їм на шиї вішали мішечок із сіллю, часником або вовчим зубом. Одягали навиворіт сорочку або клали під подушку залізний предмет.
Для захисту будинків використовували гілки бузини, аґрусу, терену.
#укр_міф #букбанда #tatiakoviz #босорканя

#укр_міф #tatiakoviz #bookbanba

Доля (Стріча, Среча) — у слов'янській міфології це або просто термін, істота чи явище, або ж окрема богиня. Термін уособлював щасливий життєвий шлях, вдачу. Вважалося, що Доля була даром богів, силою, даною ними людині для подолання життєвих труднощів. Богиня, яка визначає призначення людини, тому при народженні наділяє немовлят всіма чеснотами, пророкує їм майбутнє. Доля, як і Мокоша, є втіленням Матері Лади. Богиня доброї долі; уявляється в образі вродливої молодої жінки, яка пряде міцну рівну золоту нитку людської долі. Символами Долі є веретено, прясельце, клубок ниток. Спочатку саме слово "бог" мало значення «доля».
У слов'янських міфологічних та фольклорних текстах поряд з доброю Долею як персоніфікацією щастя виступають ще зла (нещасна, лиха) доля, недоля, лихо, судома, нещастя, біда, нужда, злидні - як втілення поганої долі. Долею в українців також нерідко називають душу предка, який помер, і, відвідуючи будинок, приносить добро або зло своїм живим родичам.
Доля може залишити людину, якщо вона грішить. Після смерті людини її Доля помирає разом з нею; також вірять, що Доля померлого сидить на його могилі або відвідує будинки родичів.
Доля уявляється двійником людини. За віруваннями, вона має вигляд здорової старої у білому доброму одязі з милицею в руках, жінки з розпущеним волоссям, проте її вид може залежати від того, кому вона належить: Доля щасливої людини ходить в красивому одязі, Доля купця має вигляд красивої дівчини, селянина — здорового чорного мужика.
Є різні способи побачити Долю. У ніч на Великдень треба піти в поле і, почувши дзвін дзвонів до заутрені, запитати: «Де моя Доля?». Почувши відповідь, треба йти туди, куди сказано. Річ, яку Доля дасть людині (наприклад, шматок полотна), треба берегти, оскільки саме вона — джерело щастя в будинку. В інших випадках необхідно на Великдень після обіду вийти на вулицю — перший, хто зустрінеться людині, буде її Доля. Якщо він в нарядному багатому одязі — це щаслива Доля, якщо в лахмітті — нещаслива. Українці вважали, що побачити свою Долю можна тільки двічі в житті — відразу після народження і за декілька хвилин перед смертю.

#укр_міф #букбанда #tatiakoviz #доля

#укр_міф #букбанда #tatiakoviz #доля

Гарного вам вечора, друзі! Ми дуже любимо міфологію, рідну — особливо. Ви теж, ми знаємо. А скільки сюжетів для чудових творів, ох!
Тому відтепер ми будемо не тільки розповідати вам про усякі цікавинки, а й показувати.

Мавка — істота української міфології, близька до русалки, в образі гарної оголеної дівчини з довгим розпущеним волоссям. Згідно з народними повір'ями, на мавок перетворюються душі утоплениць та дівчаток, померлих без хрещення.
Всі знають образ мавки ще зі школи, бо ж всі читали "Лісову пісню" Лесі Українки? Можливо, є дещо,
чого ви не знали, тому гортайте картинки👇
.
.
#мавка #нявка #навка #укр_міф #tatiakoviz #букбанда #міфологія

Берегині оберігатимуть ваш сон, панденята, доки ви солодко спите. І від нічниць також.🐼🌛
.
.
.
.
.
#берегині #укр_міф #українськамістика #tatiakoviz
https://www.instagram.com/p/CSiEqO0tt1q/?utm_medium=share_sheet

Ледея або Лідниця. Одна із доньок богині Мари. Ця бісиця несла людям застуду, переохолодження, відморожування кінцівок. Відомостей про неї, як і про її сестер, маленькі крихти. Люди бачили її обледенілою бабою з крижинами замість очей.
У нашому варіанті вона зображена все ж трохи молодшою. Можна додумати, що саме Ледея була досить близька із своєю матір'ю, оскільки Мара, яку вважали й богинею холодів та зими, передала частину своєї сили цій доньці. Дозволила їй керувати холодом, щоправда, не з дуже добрими намірами. Цілком закономірно, що Ледея, на відміну від своїх сестер, мала змогу приносити людям біди переважно в холодну пору року.
В майбутньому артбукові за мотивами нашої міфології ми також зусрінемо цього персонажа, хоч ів контексті розповіді про її матір Мару.

#мітологія #зима #укр_міф #арт #ілюстрація #13дочокмари #ледея #мара #міфологія #міти #tatiakoviz