Доля (Стріча, Среча) — у слов'янській міфології це або просто термін, істота чи явище, або ж окрема богиня. Термін уособлював щасливий життєвий шлях, вдачу. Вважалося, що Доля була даром богів, силою, даною ними людині для подолання життєвих труднощів. Богиня, яка визначає призначення людини, тому при народженні наділяє немовлят всіма чеснотами, пророкує їм майбутнє. Доля, як і Мокоша, є втіленням Матері Лади. Богиня доброї долі; уявляється в образі вродливої молодої жінки, яка пряде міцну рівну золоту нитку людської долі. Символами Долі є веретено, прясельце, клубок ниток. Спочатку саме слово "бог" мало значення «доля».
У слов'янських міфологічних та фольклорних текстах поряд з доброю Долею як персоніфікацією щастя виступають ще зла (нещасна, лиха) доля, недоля, лихо, судома, нещастя, біда, нужда, злидні - як втілення поганої долі. Долею в українців також нерідко називають душу предка, який помер, і, відвідуючи будинок, приносить добро або зло своїм живим родичам.
Доля може залишити людину, якщо вона грішить. Після смерті людини її Доля помирає разом з нею; також вірять, що Доля померлого сидить на його могилі або відвідує будинки родичів.
Доля уявляється двійником людини. За віруваннями, вона має вигляд здорової старої у білому доброму одязі з милицею в руках, жінки з розпущеним волоссям, проте її вид може залежати від того, кому вона належить: Доля щасливої людини ходить в красивому одязі, Доля купця має вигляд красивої дівчини, селянина — здорового чорного мужика.
Є різні способи побачити Долю. У ніч на Великдень треба піти в поле і, почувши дзвін дзвонів до заутрені, запитати: «Де моя Доля?». Почувши відповідь, треба йти туди, куди сказано. Річ, яку Доля дасть людині (наприклад, шматок полотна), треба берегти, оскільки саме вона — джерело щастя в будинку. В інших випадках необхідно на Великдень після обіду вийти на вулицю — перший, хто зустрінеться людині, буде її Доля. Якщо він в нарядному багатому одязі — це щаслива Доля, якщо в лахмітті — нещаслива. Українці вважали, що побачити свою Долю можна тільки двічі в житті — відразу після народження і за декілька хвилин перед смертю.
#укр_міф #букбанда #tatiakoviz #доля
У слов'янських міфологічних та фольклорних текстах поряд з доброю Долею як персоніфікацією щастя виступають ще зла (нещасна, лиха) доля, недоля, лихо, судома, нещастя, біда, нужда, злидні - як втілення поганої долі. Долею в українців також нерідко називають душу предка, який помер, і, відвідуючи будинок, приносить добро або зло своїм живим родичам.
Доля може залишити людину, якщо вона грішить. Після смерті людини її Доля помирає разом з нею; також вірять, що Доля померлого сидить на його могилі або відвідує будинки родичів.
Доля уявляється двійником людини. За віруваннями, вона має вигляд здорової старої у білому доброму одязі з милицею в руках, жінки з розпущеним волоссям, проте її вид може залежати від того, кому вона належить: Доля щасливої людини ходить в красивому одязі, Доля купця має вигляд красивої дівчини, селянина — здорового чорного мужика.
Є різні способи побачити Долю. У ніч на Великдень треба піти в поле і, почувши дзвін дзвонів до заутрені, запитати: «Де моя Доля?». Почувши відповідь, треба йти туди, куди сказано. Річ, яку Доля дасть людині (наприклад, шматок полотна), треба берегти, оскільки саме вона — джерело щастя в будинку. В інших випадках необхідно на Великдень після обіду вийти на вулицю — перший, хто зустрінеться людині, буде її Доля. Якщо він в нарядному багатому одязі — це щаслива Доля, якщо в лахмітті — нещаслива. Українці вважали, що побачити свою Долю можна тільки двічі в житті — відразу після народження і за декілька хвилин перед смертю.
#укр_міф #букбанда #tatiakoviz #доля