Працюю зараз над судовою практикою щодо злочинів, вчинених в зоні бойових дій.

Агресія(війна) - це політичний злочин в сфері міжнародної політики. І проблема юридичної оцінки війни зазвичай пов'язана з тим, що її дають переможці.

Міжнародна спільнота тихо закриває очі на дії агресора, якщо він переміг.

От, згадайте Грузію та Молдову. Їм не вдалось добитись засудження Росії за агресію. Грузія програла у міжнародному суді ООН, а Молдова і не починала цей процес, навіть на національному рівні.

З Україною інша біда. Ми самі собі проблеми створюємо.

Міжнародна спільнота, зокрема НАТО, ЄС, організація економічного співробітництва і розвитку - в березні 2014 вже накладали санкції на РФ с формулюванням - за анексію Криму та вторгнення на схід України. Уявіть собі, що перші санкції були вже з 6го березня 2014р.

Натомість наша ГПУ відкрила провадження за захоплення адмін.будівель у Криму 27.02.2014 - з кваліфікацією "тероризм".

От як це?

З тих пір ми маємо 654 вироки суду за терористичні злочини, хоча насправді то все - війна.

А ви знали, що президента Йємену Абд Раббу Мансур Хаді у 2017 році засудили до смертної кари за державну зраду, а саме за сприяння країні-агресору?
Агресор - Саудівська Аравія, яка у 2015 нанесла тисячі повітряних ударів по Йємену та ввела сухопутні війська. Хоча конфлікт між ними розпочався давно і ці авіаудари наносились вже після укладення мирної угоди з Саудівською Аравією.

Нарешті! Не пішли безслідно в небуття мої численні публічні роз'яснення щодо цього виду злочинів.

Дії мами, яка вбила своє новонароджене немовля, кваліфіковані як умисне вбивство, а не як привілейоване "вбивство матір'ю новонародженої дитини".

Прикордонниця, яка служила у Львівіському прикорлонному загоні, народжувала вдома і за допомогою своєї рідної сестри(теж прикордонниці) жінка позбавила новонароджену дитину життя. Не перев''язала пуповину та завдала дитині черепно-мозкову травму. Плтім ще живе немовля вони поклали у пакет і закопали.

Одразу скажу, що випадок нетиповий. Бо зазвичай мами-вбивці безробітні, без власного житла, без благополучних родичів, часто зловживають алкоголем.
В даній ситуації мама геть інша.

Але, повернусь до відповідальності за такі дії. Зазвичай слідство взагалі не розбирається у злочині. Є мама, є новороджена мертва дитина - значить це стаття 117 - вбивство матір'ю новонародженої дитини.

Як то кажуть, відчуйте різницю.
За умисне вбивство малолітньої дитини - від 10-15 років позбавлення волі або довічно, а за вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини - до 5 років позбавлення волі. Така різниця у покаранні за вбивство пов'язана з тим, що жінка після пологів знаходиться у складному психоемоційному стані і це може стати причиною вбивства дитини.

АЛЕ

Мій досвід показує, що значна частина цих жінок заздалегідь готуються вбити дитину одразу після народження. І післяпологовий стан тут ні до чого. Власне, це і повинно встановлювати слідство.
Добра частина жінок-дітовбивць не мають права ховатись за м'якою статтею і повинні відповідати саме за умисне вбивство.

"Суспільству в стані переходу від війни до миру часто доводиться обирати мир, заснований на тимчасовому мовчанні. Відносно жертви це несправедливо, та й подібний компроміс з минулим містить небезпеку повторення злочину(війни)."

Енвер Джуліман "Примирення. Основні етапи на шляху до нього"

Я ще не раз буду цитувати цього автора, боснійця, якого війна змусила покинути свою батьківщину. Книга дуже цікава і пізнавальна щодо постконфліктної реальності.

Ви точно не раз бачили такі написи на будівлях. Але не всі знають, що це реклама телеграмканалів збуту наркотиків.

Наші вітчизняні фахівці з ХНУВС створили бота, який допомагає блокувати ці смертоносні канали збуту.

Кожен з вас може до нього підключитись і допомогти боротись з наркоторгівлею та блокувати такі канали.

Просто підключайтесь до цього каналу - https://t.me/StopDrugsBot

Все, що вам треба зробити - це анонімно поскаржитися адміністрації каналу на акаунт, з якого здійснюється наркоспам.

Серійні вбивці менш небезпечні аніж політичні. Бо серійні вбивці бояться арешту і смерті, а політичні - ні. Це сказав Джон Дуглас, який все життя займався розслідуваннями серійних вбивств.

Я приєднуюсь до цієї думки. А від себе додам, як дослідник політичної злочинності, що політичні злочинці вкрай рідко несуть кримінальну відповідальність та сидять за гратами.

Більше того, рішення на вищих державних посадах будь якої країни супроводжуються час від часу порушенням норм права. Просто ми не про всі рішення влади знаємо. Тому не завжди ці порушення очевидні.

Наприклад, народ будь якої країни найчастіше не знає, які саме зобов'язання від імені країни підписує голова держави. Бо до багатьох міжнародних угод є непублічні додатки.

Саме тому на заході існує політична негласна традиція - не чіпати попередників, якщо порушення закону під час прийняття політичних рішень не стало надбанням громадськості, не перетворилось на скандал і не призвело до очевидного масового порушення прав людини. Бо еліта розуміє, що всім - і минулим, і нинішнім, і майбутнім - доведеться йти на компроміси з совістю та за законами.

P.S. ніяких натяків на на нинішню ситуацію не шукайте, я про це писала ще у 2012му.

Жарти жартами(я теж не втрималась), але до справи Пашинського про умисне завдання тяжких тілесних ушкоджень є багато питань.
Скажімо, як складеться професійна доля слідчих ГПУ, які закрили ще у 2017му провадження щодо Пашинського у зв'язку з відсутністю у його діях складу злочину?

Це що було? Некомпетентність чи виконання вказівки зверху?

Ці люди продовжують зараз некомпетентно працювати чи продовжують виконувати вказівки?

Якщо вони виконували вказівки, то виходить, що працівники прокуратури три роки покривали злочинця? Бо зараз, виявляється, склад злочину знову є.

Ще питання. З чиєї кишені ми будемо платити Хімікусу компенсацію за неефективне розслідування? Адже Європейський суд з прав людини прийняв скаргу Хімікуса на рішення ГПУ про закриття провадження щодо Пашинського і таке рішення може бути.

p.s. попередникам боятись "репресій" не варто. Реформовані ними правоохоронні органи та суди не допустять безпідставного притягнення до відповідальності.

p.p.s. нинішній владі слід зрозуміти, що реформа правоохоронної та судової систем - це насамперед питання їх власної безпеки, бо "посада" - це тимчасове.

Де справедливість?
Саме це питання зараз чую і читаю найчастіше в контексті запобіжних заходів Пашинського і Гладковського. Як так - Гладковського підозрюють у завданні значно більшої шкоди та масштабніших злочинах, ніж Пашинського (це люди пишуть, не я), але Пашинського взяли під варту БЕЗ визначення застави, а Гладковському визначили заставу.

Ніякого порушення в цьому немає.

Така логіка закону. Адже закон різний щодо насильницьких злочинів і, скажімо, щодо корупційних.

Суд ЗОБОВ"ЯЗАНИЙ визначити заставу обираючи запобіжний захід у виді взяття під варту.

Єдине виключення - це злочини з застосуванням насильства. Для них інший порядок. І саме у такому злочині підозрюється Пашинський.
Ось ці три виключення, коли суд має право не призначати заставу обираючи запобіжний захід у виді взяття під варту:
1) щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування;
2) щодо злочину, який спричинив загибель людини;
3) щодо особи, стосовно якої у цьому провадженні вже обирався запобіжний захід у вигляді застави, проте був порушений нею.

Все. В усіх інших випадках у суду немає вибору, він зобов"язаний визначити заставу.

Отже, з'явився гарний інформпривід аби розвіяти міфи про поліграф!
Найчастіше поліграф називають детектором брехні, але цей термін некоректний, бо вводить людей в оману.

Поліграф не читає думки і не виявляє брехню, а лише реєструє фізіологічну активність і зміни її параметрів.
Тобто, поліграф виявляє не брехню, а тільки збудження, яке з певною часткою ймовірності може свідчити про брехню.

Поліграф може тільки фіксувати фізіологічну реакцію, але НЕ може точно встановити природу цієї реакції.

Так, будь яка сильна емоція - страх, гнів, сексуальне збудження - може бути помилково оцінена поліграфом як реакція на винуватість особи.
Відомий приклад такої помилки описує Пол Екман. Коли сержант першим знайшов оголене тіло вбитої жінки, яка була дружиною іншого сержанта. На допитах він заперечував свою причетність до вбивства, але тричі не зміг пройти поліграф і його таки звтнуватили. Причиною такої реакції була його таємна пристрасть до цієї жінки. Він відчув цю пристрасть, навіть, коли побачив її вбитою і дуже соромися цього. Але, добре, що все ж таки знайшли справжнього вбивцю і сержанта виправдали.

В даний час виявити брехню прямим шляхом неможливо, лише опосередкованим, тобто - через суб'єктивне тлумачення поліграфологом реакцій, які він зафіксував. Але такі результати перевірити неможливо.

Надійного критерію фізіологічної активності, характерного для брехні, просто не існує

Державна зрада чи ні?

Про що може свідчити участь українського політика в російському політичному ток-шоу одночасно з представниками не передбачених законом збройних формувань "Л/ДНР"?

1. про особисту позицію і власний вибір
2. про початок передвиборчої кампанії в ОРДЛО
3. про пристойні гонорари рос.тв, бо там учасникам програм платять і платять добре.

і головне - злочин це чи ні?

сама по собі участь у програмі рос.тв не злочин, якщо не звучали заклики до повалення конституційного ладу в Україні чи до посягання на територіальну цілісність. Але, СБУ все одно повинна перевірити факт такої участі на предмет того, чи не був це один з ланцюгів або пунктів співпраці з країною-агресором. Бо участь у програмі може бути елементом спланованої операції на шкоду суверенітетові, обороноздатності, державній економічній чи інформаційній безпеці, це також може бути прикриттям шпигунства або надання іноземній державі допомоги у проведенні підривної діяльності проти України.
Тобто, участь вітчизняного політика у ток-шоу країни-агресора може бути просто участю, а може бути ознакою державної зради. Але це вже потрібно доводити у встановленому законом порядку.

Були погрози президенту чи ні?
Не поспішайте з висновками, але майте на увазі.

Погроза Президенту вбивство є кримінально караною.
Але, для того, щоб точно відповісти, чи була погроза вбивством у відеоролику двох жінок, одна з яких народний депутат, потрібно проводити лінгвістичну експертизу.

Чому? Якщо ви прослухаєте уважно весь ролик, а не вирвані з контексту уривки, тоді помітите, що в словах жінки не депутата є констатація того, що люди, на її думку, хочуть зробити з президентом. Чи є в такому формулюванні погроза - повинні визначати експерти-лінгвісти.
Що ж до слів жінки-депутата, то в них більш очевидний натяк на можливу погрозу, але то не пряма погроза, а все ж таки натяк.
Пряма і очевидна погроза це - "я тебе вб"ю". А якщо це - "будь обережним, там може зірватись граната" - тоді ще треба доводити, що це саме погроза вбивством.

Ну і щодо депутата, давайте не забувати, що недоторканність на сьогодні з них не знята. Тому, для притягнення до кримінальної відповідальності потрібна згода ВР. І це правило поширюватиметься на всі злочини, вчинені депутатами цього скликання до дня з якого буде знята недоторканність.
Таким чином, висловлювання в даному ролику є підставою для відкриття кримінального провадження і розслідування, але чи була справді погроза вбивством президенту, можна буде відповісти в процесі розслідування та після проведення лінгвістичної експертизи.
Тепер трохи про те,що ж говорить Кримінальний кодекс про погрозу вбивством щодо Президента.

В Кримінальному кодексі України відповідальність за погрозу вбивством встановлюється різними статтями. Все залежить від того, кому погрожували.
Якщо погрожують звичайній людині, тоді це ст. 129 ККУ і тоді має значення, як ці погрози сприймає потерпіла особа.

А от якщо погрожують вбивством президенту, тоді це ст. 346 ККУ і для кваліфікації дій за цією статтею вже не має значення, як це сприйняв президент - повірив у реальність погроз чи ні. Погроза вбивством Президенту України полягає у залякуванні і вважається завершеною з моменту, коли погроза була доведена до відома Президента.

Залякування може здійснюватись усно, письмово, жестами, демонстрацією зброї і, власне, шляхом відео звернення.

Санкція статті передбачає до 5 років позбавлення волі.

Це я пишу для того, щоб люди усвідомлювали, що свобода слова - це не говорити все, що хочеш. Словами можна вчинити чимало злочинів і треба це розуміти.

p.s. маргінальність нашої політики і політиків є прямим наслідком масового знищення української інтелігенції за часів Сталіна. На жаль, соціальна верства культурних та освічених людей, що мають таких самих батьків та дідів, з тих пір ще не відновилась.
Добре, що я в силу професії, розумію фєню і субкультуру гопників, це дає можливість не втрачати сенс того, що відбувається.

Зняття недоторканності з Дубневича цікаве з декількох причин.

1. У "монобільшості" немає своїх 226 голосів за зняття недоторканності - затримання, арешт та притягнення до кримінальної відповідальності. Цікава позиція депутатів, які ще недавно голосували за кандидатуру генерального прокурора, а тепер не підтримують його подання. Адже нинішнє керівництво ГПУ поки не підривало довіру до себе.

Чи може вони не вірять у результативне розслідування, бо знають, щось чого ми не знаємо. Адже як виглядають тепер колишні депутати, які голосували за зняття недоторканності своїх колег, вина яких так і не була доведена у встановленому законом порядку.

2. Це перший нардеп нинішнього скликання, щодо якого ВР дала згоду на зняття недоторканності. Починаємо стежити за розвитком подій. Ця справа буде маркером змін або їх відсутності.
Я нагадаю з кого знімало недоторканність попереднє скликання ВР: Бакулін, Добкін, Розенблат, Поляков, Довгий, Новинський, Онищенко, Мосійчук, Клюєв, Мельничук, Савченко.
Результати ви знаєте самі. Обвинувальних вироків немає.

Чи э переспектива засудити журналістів, які оприлюднили переписку народного обранця з повіями? Оскільки розпочалась дуже цікава дискусія про межі приватності у роботі преси і попереду можливі кримінальні провадження та суди, я вирішила вам розповісти про позицію Європейського суду з прав людини щодо цього та що встановлюють міжнародні нормативно правові акти.

Оскільки фото переписки було зроблено щодо публічної особи і політика на робочому місці, в робочий час, в приміщенні, в якому на законних підставах ЗМІ ведуть трансляцію і про це всім відомо, то позиція про порушення права на приватність в цій ситуації - некоректна. Йдеться наразі не про приватне життя, а про якість виконання своїх обов"язків. Тому міжнародна судова практика в таких ситуаціях виправдовує доцільність подібних публікацій необхідністю контролювати представників влади та інформувати суспільство про те, як вони виконують свою роботу і чим займаються на робочому місці.

Європейський суд оцінює втручання преси у приватне життя насамперед з точки зору інформативності. Тобто, наскільки було значущим і виправданим вторгнення в особисте життя особи в інтересах інформування громадськості.
При цьому ЄСПЛ не раз відзначав, що «публічні особи" не
можуть розраховувати на той же рівень захищеності свого приватного життя, як всі інші люди, в силу характеру своєї
діяльності.

А ось що встановлює Декларація про свободу політичних дискусій в ЗМІ від 2004 року:

Політичні діячі вирішили заручитися суспільною довірою і погоджуються стати об'єктом суспільної політичної дискусії, а значить, суспільство може здійснювати за ними жорсткий контроль, критикувати в ЗМІ те, як вони виконували або виконують свої обов'язки.

Державні посадові особи повинні погодитися стати об'єктом громадського контролю та критики, зокрема за допомогою ЗМІ, щодо того, як вони виконують або виконували свої обов'язки, оскільки це необхідно для забезпечення гласного і відповідального виконання ними своїх повноважень.

Політичні діячі не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами, і тому відповідно до норм національного законодавства за критику політичних діячів до ЗМІ не повинні застосовуватися більш суворі міри покарання. Цей принцип також застосовується до посадових осіб;

Відповідно до ст. 8 Конвенції приватне і сімейне життя політичних діячів і державних посадових осіб повинно бути захищеним від освітлення в ЗМІ. Однак інформація про їхнє приватне життя може бути поширена тоді, коли є суспільний інтерес безпосередньо щодо того, як вони виконували або виконують свої обов'язки, з урахуванням необхідності уникати завдання непотрібної шкоди третім особам. У разі, якщо політичні діячі та посадові особи звертають увагу суспільства на ті чи інші сторони свого приватного життя, ЗМІ мають право контролювати ці сфери.