Хто має платити на першому побаченні?

Насправді, жодної необхідності в блокнотику для запису ідей немає. Так чи інакше, телефон майже завжди під рукою.

Але:
1. В цьому є своя атмосферність.
2. Після виходу книжки у тебе залишається та іскорка, з якої почався цей літературний вогонь (трохи пафосно, але суть зрозуміла).

А ви робите паперові списки, нотатки тощо?

Хто відгадає цю?

Вибухи і вся ця стрілкотня в столиці напрягають мене значно більше ніж біля ЛБЗ.
Тому що тут існує бульбашка "мирного життя" і ти стараєшся так чи інакше, створювати собі нормальний побут і не чекаєш щомиті, що щось прилетить.

Там - ти постійно мобілізований психологічно. Так, в довгій перспективі, тебе хватне в такому режимі на коротший період часу. Але принаймні ти очікуєш цих всіх вибухів і тд. Тож вони тебе не розхитують так, як в "мирному" Києві.

Це було складно. Але я спробував зробити контент а-ля «інстаблогер».

Цікаво, чи зайде 🤔

Мав сьогодні відкриття десятиліття.
Як думаєте, скільки води втрачає організм за 90 хвилин активних навантажень?
Але давайте без всяких гуглів і чатів жпт, отак, чисто "на око"?

Бо моя оцінка була вкрай неточна 🤯

Фотка вище - в тему уривку.
"Хто такий мазун?" - це уривок із третьої частини "Сьомої роти" над яким я зараз працюю.

Ось так і вирішується, хто отримає нагороду.
Кум, сват, брат - так працює блат 🤭🤣

Але звичка — страшна сила. А взагалі, коли вранці всі ми ставали до сніданку, то через день сперечалися про те, з ким сьогодні спав пан Бім. У нього був якийсь хитромудрий графік чергування. Коли вночі я прокидався від якихось вибухів, наприклад, то неодмінно в темряві ставав йому на хвіст, бо десь після другої він із завидною регулярністю вже лежав біля мене. А вже до ранку — шурував у іншу кімнатку, де спав Вінні-Пух.
Тож коли вранці говорили про те, де сьогодні спав Бім, кожен був певен, що собака був з ним. Бо засинав він біля Беркута, потім мігрував до мене, а вже тоді — і до Андрюхи.
Це було дуже цікаво. Він наче по черзі чергував біля кожного з нас. А може, йому просто ставало нудно, і він міняв собі локацію для різноманіття. Хороший цуцик. Але вік брав своє.
Раз по разу, він вже відбивався на якихось стоянках, а одного дня, взагалі застрибнув у пікап до інших військових і мало не поїхав з ними. Малий гімнюк…
Тож треба було цього парубка якось оформити у роту. Замовили спеціальний нашийник із QR-кодом та гравіюванням — щоб всі, хто до цього будуть причетні, знали, що це не просто якийсь там дворняга, а сповна собі бойовий воєнний псяка.
Дебати про те, якого кольору має бути нашийник, тривали два дні. Якщо одного разу вам доведеться думати, чому депутати так довго приймають закони, то просто згадайте, що десь у південних степах троє дорослих мужиків вибирали колір для нашийника песику 48 годин.
Та от біда… Як тільки почепили йому того нашийника, собаку як підмінили. Усвідомивши, що він тепер не просто дворовий цуцик, а повноцінний член сьомої роти, з офіційним позивним та відповідними відмітками, Бім обнаглів і став таким зухвалим, що почав гавкати на всіх і вся. Навіть на мене. Та ще й так, що аж ікла було видно.
Я офігів. А хлопці почали з мене ржати. Мовляв, то він на мене так гавкає, бо я йому пропонував оранжевий нашийник обрати.
Але смішки кінчилися, коли Бім уже почав скалитися на Вінні-Пуха, а потім і на Беркута.
Зіпсувався пес — та й годі. Схоже, що в нього почалося статеве дозрівання. Бо хто б до нас не зайшов — всі відмічали, що песик наш дуже збуджений (за візуальними ознаками, якщо ви розумієте, про що я).
Тож так Бім і записався у ППОшники: одна голова, чотири лапи і завжди готова до бою червона ракета 🙂

ППОшнік Бім

Тим часом наш чотирилапий дорослішав і ставав добротним собацюрою. Так і звиклий спати на одній лежанці з Беркутом, він туди вже майже не поміщався, тож ми поклали під стіл коробку з покривалом, тонко натякаючи, що місце відлежування боків пора міняти.

Доповнив кутик робочого стола.

Як класно бути дорослим, коли тобі не віднімають бали, якщо ти забув слова 🤣

Третій москві аж голдує і їй вірно услугує,
Той на матку нарікає і недолю проклинає.

Ліпше було не родити, нежлі в такиx бідаx жити,
Зо всіx сторон ворогують, огнем мечем руінують.

Од всіx не маш зичливості, ні слушної учтивости,
Мужиками називають, в купі лиxо одбувати.

Я сам бідний не здолаю, xіба тілько заволаю:
Гей, панове єнерали, чого ж єсте так оспали!
І ви, панство полковники, без жадної політики,
Озьмітеся всі за руки, не допустіть горкой муки
Матці нашій більш терпіти.
Нуте врагів, нуте бити!
Самопали набивайте, гостриx шабель добувайте!

А за волю xоч умріте і вольностей бороніте,
Неxай вічна буде слава
Же през шаблю маєм права!


Минуло 320 років.
Нічого не змінилося.

Ворог той самий. І внутрішній, і зовнішній.
Просто вдумайтеся, 320 років!

Шо робиш?

Це вам не васабі)