#дві_війни_одне_життя. Олена Михайлівна Калініна - підопічна терцентру Слобідського району. Народилася 1 травня 1926 року у Воронезькій області. Її дитинство закінчилось, коли батька репресували та розстріляли як ворога народу. З 10 років нарівні з дорослими працювала в колгоспі.

«Під час Другої світової війни найстрашнішими були нальоти нацистської авіації, коли окупанти стріляли по мирних людях, які намагалися врятуватися від обстрілів серед руїн будинків», - розповідає Олена Калініна.

24 лютого 2022 року вона не могла повірити, що знову почалося повномасштабне вторгнення. Зараз впоратися з випробуванням війною їй допомагає соціальна робітниця терцентру, яка постійно підтримує Олену Михайлівну, а також давнє хобі - написання віршів. Олена Калініна вірить, що добро неодмінно переможе зло, і настане час розквіту Харкова та України.

#дві_війни_одне_життя Підопічна відділення соціальної допомоги вдома територіального центру надання соціальних послуг Холодногірського району Пелагея Пахомова народилася 2 травня 1928 р. у с. Солдатське Білгородської області.

Коли почалася Друга світова війна, вона допомагала військовим копати окопи та готувала солдатам їжу. За свою роботу в тилу має відзнаку «За доблесну працю в роки Великої Вітчизняної війни 1941-1945». Після закінчення війни переїхала до Харкова, працювала над відновленням міста.

Вторгення росії в лютому 2022 року змусило Пелагею Іванівну згадати далекі роки.

«Спочатку не вірилося, що це правда, але проходив час, військові дії загострювалися, окупанти почали просуватися на Харків, і був момент зневіри. Але завдяки підтримці соціальних робітників та небайдужих сусідів надія все ж таки жевріла. Зараз я переконана на 100%, що ми, українці, обов’язково переможемо, бо боронимо свою землю, і правда - на нашому боці!» - зазначила Пелагея Пахомова.

#дві_війни_одне_життя Віталій Олександрович Дагаєв - підопічний терцентру Слобідського району. Народився 17 червня 1928 року на Сумщині. Ветеран війни та праці, Почесний громадянин Києва, якого доля привела до Харкова.

Друга світова війна назавжди закарбувалася в його пам’яті. Під час одного з бомбардувань міста Путивль, де на той час перебувала сім’я Дагаєвих, Віталій отримав контузію. В 1944 році почав працювати на залізниці. Після закінчення війни здобув вищу освіту, а з часом - вчений ступінь кандидата технічних наук та звання старшого наукового співробітника.

Повномасштабне вторгнення росії в Україну примусило його згадати події, які довелося пережити в юності.

«У ті роки я був упевнений у нашій перемозі. І сьогодні я теж не втрачаю цієї віри. До того ж мене дуже підтримують працівники терцентру, а коли є натхнення, можна зайнятися улюбленим хобі - написанням віршів», - розповів Віталій Олександрович.

#дві_війни_одне_життя Підопічна відділення соціальної допомоги вдома територіального центру Індустріального району Алла Шишкова народилася 6 листопада 1930 року в місті Чугуєві Харківської області.

«Під час Другої світової війни я, 11-річна дівчинка, двічі зазирнула в очі смерті та дивом уникнула її. Вперше, коли взяла у німців, які квартирувалися в нашому будинку, маленький шматок хліба для сестри-немовляти, а вдруге, коли фашисти намагалися здійснити масовий розстріл мирних громадян у нашому місті, але їм завадили наші війська», - згадує Алла Борисівна.

Після війни вона стала лікарем і за розподілом потрапила в Тернопіль, де й працювала до виходу на пенсію. Потім вирішила повернутися до Харкова, де зустріла другу у своєму житті війну.

«Пережити цей непростий час мені допомагають працівники терцентру, яким я дуже вдячна за допомогу», - зазначила Алла Шишкова.

Вона впевнена, що скоро війна закінчиться перемогою України.

#дві_війни_одне_життя Амалія Морозенко - підопічна відділення соціальної допомоги вдома терцентру Салтівського району - народилася 5 липня 1926 року в селищі Південному Харківської області.

Амалії Йосипівні було 15 років, коли почалася Друга світова війна. Жахи окупації вона з батьками пережила у рідному селищі, а коли радянська армія вперше визволяла Харків, їм вдалося евакуюватися на Кавказ.

«Після визволення Харкова у серпні 1943 року я з батьками повернулася додому, вступила до технікуму залізничного транспорту. У вільний від навчання час допомагала у шпиталі. Там, де зараз Дзеркальний струмінь, знаходився тролейбусний парк, який був сильно розбитий. Ми прибирали його територію, саджали дерева», - згадує Амалія Морозенко.

Амалія Йосипівна порівнює ставлення до українців німців та росіян і вважає, що у росіян воно набагато гірше, бо їхні душі сповнені ненависті.

Амалія Морозенко вдячна військовим, волонтерам та соціальним працівникам і з нетерпінням чекає на перемогу України.

#дві_війни_одне_життя Світлана Петрівна Скрипкіна - підопічна терцентру Індустріального району. Народилася 2 березня 1937 року в місті Щигри Курської області. Коли почалася Друга світова війна, разом з матір’ю та дворічним братом опинилася на окупованій території. Вони пережили голод, бомбардування та всі страхіття війни.

Після перемоги переїхала до Харкова. Закінчила училище зв’язку та інститут радіоелектроніки, паралельно влаштувалася на тракторний завод. Увесь трудовий шлях Світлани Петрівни пов’язаний з ХТЗ, на якому вона пропрацювала 44 роки.

«Світлана Петрівна й досі веде активний спосіб життя, є волонтером районної Ради ветеранів. Сьогодні, коли знову прийшла війна, вона не залишається осторонь, а продовжує допомагати людям у вирішенні їхніх проблем. Її дуже поважають ветерани району за чуйність, доброзичливість, небайдужість», - зазначили в терцентрі.

#дві_війни_одне_життя Анатолій Карнута - підопічний терцентру Індустріального району. Народився 30 серпня 1937 року в місті Приморськ-Ахтарськ Краснодарського краю.

Коли почалась Друга світова війна, його батько пішов на фронт, а мати залишилась сама з дітьми. У важкі воєнні роки багатодітна родина рятувалася від голоду рибою, яку старші брати ловили в морі. Будинок, у якому жила сім’я, був зруйнований

Після закінчення війни батько повернувся додому, і родина почала будівництво нового житла.

«Шкільні роки промайнули швидко, потім була служба в армії. Повернувся додому, але в місті не було роботи. У її пошуках вирішив їхати до Харкова, в якому знайшов не тільки роботу, а і дружину, народилися донька. Так і пов’язалося моє життя з цим чудовим містом», - розповів Анатолій Кирилович.

Попри поважний вік Анатолій Карнута постійно бере участь у спортивних та культурних заходах району, є солістом хору «Дубрава», який працює на базі терцентру.

#дві_війни_одне_життя Підопічна відділення соціальної допомоги вдома терцентру Новобаварського району Клавдія Юхимівна Моргун народилася 16 червня 1934 року в Харкові.

«Батько працював на залізниці, мати займалася нашим вихованням, а нас було п’ятеро. Під час війни я втратила брата та сестру. Часи окупації пригадувати не дуже хочеться, та і маленькою я тоді була. Після закінчення війни всі в місті займалися його відновленням, кожен намагався взяти участь. Всі тоді вірили, що більше ніколи не пізнають жахів війни та втрати рідних», - згадує Клавдія Моргун.

Ветеран важко переживала вторгнення, але завдяки підтримці свого соціального робітника не втрачала віру в краще. Зараз радіє поступовій відбудові рідного міста та переконана, що харків’янам неодмінно вистачить завзяття та наснаги зробити його ще кращим.

#дві_війни_одне_життя. Раїса Григорівна Петухова - підопічна терцентру Немишлянського району. Народилася 10 вересня 1939 року в Харкові.

У жовтні 1941 року після окупації міста нацистськими загарбниками її сім’я переїхала до селища Старий Салтів, де і залишилася до 1950 року. Після визволення області від окупантів мама Раїси Григорівни пішла на роботу санітаркою у шпиталі.

Протягом 21 року Раїса Петухова пропрацювала соцробітником у цьому ж терцентрі. Зараз вона через волонтерів передає смаколики для воїнів ЗСУ та вірить у перемогу України.

#Дві_війни_одне_життя Підопічна відділення соціальної допомоги вдома терцентру Новобаварського району Ганна Бєлікова народилася 7 червня 1937 року  в селі Качалівка Харківської області.

«На початку Другої світової війни батько пішов на фронт. Я з мамою, двома старшими сестрами і молодшим братом ховалася від обстрілів у сусідів в саморобному укритті. Разом з нами було ще три родини. Ми підтримували одне одного», ‐ згадує Ганна Павлівна.

Після закінчення війни батько повернувся додому. Згодом Ганна Бєлікова переїхала до Харкова, де працювала на міських підприємствах.

«Увесь час з початку повномасштабного вторгнення російських військ Ганна Павлівна знаходилася в Харкові. Незважаючи на страх та небезпеку, вирішила не залишати місто. Її весь час підтримували соціальні робітники», - зазначили в терцентрі.

Ветеран мріє побачити Харків відновленим і зичить яйнайшвидшої перемоги воїнам та миру українцям.

#дві_війни_одне_життя Олена Павлівна Яковлєва - підопічна терцентру Холодногірського району. Народилася 9 червня 1937 року в Харкові.

Окупацію рідного міста разом з мамою пережила у квартирі в районі Центрального ринку, який горів під час бомбардувань. Під час одного з авіанальотів Олена Павлівна мало не загинула з іншими дітьми під час прогулянки у дворі. Вона добре пам’ятає, як до них приходили німці, проводили обшуки, забирали цінні речі.

Як розповіли в терцентрі, все життя Олена Яковлєва присвятила танцям. У молоді роки сама виступала на сцені, а згодом зайнялася викладацькою діяльністю. Після повномасштабного вторгнення рф в Україну Олена Павліна рятувалися від обстрілів у метро та на знак протесту знищила усі свої афіші, написані російською мовою.

«Мені й досі страшно під час обстрілів, але я всім серцем вірю в ЗСУ та перемогу України», - зазначила вона.

#дві_війни_одне_життя Борис Павлович Сич - підопічний терцентру Київського району. Народився 8 червня 1936 року в Харкові.

Під час Другої світової війни разом з мамою перебував в евакуації під Саратовим. Борис Павлович погано пам’ятає воєнний час, але йому добре запам’яталося повернення до рідного міста після перемоги.

У терцентрі зазначили, що більшу частину свого життя Борис Сич присвятив музиці. Він бере активну участь у всіх творчих заходах терцентру. З початком повномасштабного вторгнення росії разом з родиною залишився у Харкові.

«Я вірю в нашу перемогу, у мир, у щасливе майбутнє Харкова та України. А ще я знаю, що в терцентрі на честь нашої перемоги буде великий святковий концерт, в якому я візьму участь», - зазначив Борис Павлович.

#дві_війни_одне_життя Євген Григорович Крузін - підопічний відділення соціальної допомоги вдома терцентру Новобаварського району. Народився 23 серпня 1929 року в Харкові.

Ще в дитинстві на його долю випало чимало випробувань: і голодомори, і Друга світова війна. З 1941 по 1943 роки жив в окупованому Харкові. У 14 років почав працювати на заводі «Червоний Жовтень». Усе життя Євген Григорович присвятив себе викладанню, має звання Почесного вчителя України.

У терцентрі розповіли, що Євген Крузін, як і багато людей його віку, не повірив, що знову прийшла війна, і категорично відмовився виїжджати з Харкова.

«Нашу Перемогу я дочекаюся у своєму рідному місті!» - зазначив Євген Григорович.

#дві_війни_одне_життя Кощій Ніна Миколаївна - підопічна відділення денного перебування терцентру Слобідського району. Народилася 4 листопада 1941 року в селищі Велика Тура Свердловської області.

У дитинстві пережила голод, а її батько загинув на фронті. Після закінчення школи Ніна Миколаївна приїхала на навчання до Харкова, де й облаштувала потім своє життя.

Повномасштабне вторгнення рф перевернуло свідомість жінки. Перебуваючи в терцентрі, вона в’яже шкарпетки для військових, виготовляє художні вироби для виставок і конкурсів.

«Я вірю в перемогу України та відновлення міста і щиро дякую воїнам за захист!» - зазначила Ніна Миколаївна.

#дві_війни_одне_життя Ольга Олександрівна Гулага - підопічна терцентру Новобаварського району. Народилася 18 грудня 1929 року в селі В'язове Курської області.

Під час Другої світової війни разом з мамою та молодшими сестрами потрапила в окупацію. Родина голодувала. Після визволення села, хоча їй було лише 12 років, допомагала в лікарні - прала бинти. Після війни приїхала до Харкова, закінчила будівельний технікум. У 1949 році почала працювати на будівництві, відновлювала місто.

«У свої 94 роки Ользі Олександрівні довелося знову відчути страх від постійних обстрілів та вибухів, але вона не втрачає оптимізму, вірить у перемогу України та чекає на неї», - зазначили у терцентрі.

#дві_війни_одне_життя Тетяна Корніївна Преснякова – підопічна терцентру Салтівського району. Народилась 26 січня 1924 року в Харкові.

Під час окупації міста у 1942 році її вивезли до Німеччини. Після перемоги повернулась до Харкова, працювала на заводі. Згодом вийшла заміж, народила двох доньок. Має двох онуків та шістьох правнуків.

«У свої 100 років вона не тільки добре пам’ятає будинок, в якому росла, але і події Другої світової війни. Вона категорично відмовилась виїздити з міста з початком повномасштабного вторгнення, як її тільки не вмовляли родичі. Тетяна Корніївна мріє побачити перемогу України саме в українському Харкові», - розповіла директор терцентру Тетяна Яценко.

#дві_війни_одне_життя Раїса Іванівна Сарнацька - підопічна терцентру Індустріального району. Народилася 20 жовтня 1936 року в місті Ізюм.

У перші місяці Другої світової війни її маму заарештували німці, звинувативши у зв’язках з партизанами. У травні 1943 року їх вивезли до концтабіру в Німеччині. Після перемоги разом з мамою вона повернулася до рідного міста, потім прийшов з фронту батько. Раїса Іванівна закінчила технікум залізничного транспорту, переїхала до Харкова, де створила сім’ю та працювала на залізниці.

«Я ніколи не могла подумати, що мені доведеться побачити ще одну війну на рідній землі. Зараз це ще жахливіше, особливо морально, бо в нас довго закладували, що ми братні, єдині, а виявилося, що вони гірші за німців у Другу світову. Я вірю в перемогу України та дякую усім захисникам, які боронять нашу країну!» - зазначила Раїса Сарнацька.

#дві_війни_одне_життя Ірина Борисівна Кашлякова - підопічна терцентру Новобаварського району. Народилася 26 червня 1941 року у селі Шира Красноярського краю.

Під час Другої світової війни її батько працював медиком на військовому потязі, на якому потрапив до Харкова. Після перемоги він перевіз до міста дружину та двох дітей. Жінка розповіла, що про ту війну знає здебільшого з розповідей батьків.

«На превеликий жаль, вторгнення росії в 2022 році торкнулося кожного з моєї сім’ї: внук і зять - військовослужбовці, донька - вільнонаймана при частині. Вони одразу стали до оборони Батьківщини. Ми з чоловіком, якому 82 роки, залишились одні. Попри все, маємо сили жити далі та вірити в перемогу України», - зазначила Ірина Борисівна.

#дві_війни_одне_життя Марія Андріївна Рудась - підопічна терцентру Слобідського району. Народилася 3 січня 1933 року в селі Дмитрівка Бєлгородської області.

Росла у великій сім’ї, де було 12 дітей. З початком Другої світової війни її батько пішов на фронт, де через рік загинув. Старшого брата розстріляли на очах у матері. Родина переживала скрутні часи, відчувалася нестача продовольства. Неподалік від їхнього села проходили жорстокі бої на Курській дузі. Під час одного з бомбардувань Марія Андріївна отримала тяжкі уламкові поранення та потрапила у шпиталь, де залишилася до перемоги.

Після війни вона приїхала навчатися до Харкова, закінчила технікум легкої промисловості і майже все життя пропрацювала кравцем на трикотажному виробництві.

Із початком повномасштабного вторгнення рф Марія Андріївна відмовилась виїжджати з міста. Говорить, що майже не лякається гучних вибухів та вірить у перемогу України.