Лише на 7-му році війни у нас з"являються центри протидії інформаційним загрозам. Шкода, що немає скоординованої роботи і різні органи влади розтягують цей інструмент кожен собі. Тим часом РФ продовжує роздмухувати регіональний сепаратизм у різних регіонах України, зокрема у Закарпатті, Галичині, Бессарабії тощо, а також провокує міжетнічну та міжконфесійну ворожнечу.
Відповідати на такі інформаційні диверсії просто центри при різних органах влади не зможуть. Адже спочатку потрібно сформувати політику у цих питаннях, а потім разом зі спецслужбами виявляти та знешкоджувати ознаки російських інформаційних операцій та розробляти свої.

На вихідних намагаюсь занурюватись у цікаву літературу. Читаю зараз про збільшення впливу ЗМІ та інформації на сучасне суспільтво. І ось натрапила на дуже цікаву думку Уебстера Ф. Цитую мовою книги: "Главный вывод постмодернистов, вытекающий из их анализа информации, состоит в том, что мы живем не в мире, о котором у нас есть какая-то информация, напротив, мы обитаем в мире, созданном информацией". Тобто ми з вами живемо у світі штучно створеному інформацією, яку теж хтось створює. В мене саме таке відчуття буває дуже часто, але не могла знайти цьому гарне пояснення.

Чому на телебаченні так мало серйозних, аналітичних, освітніх програм?

Ділюсь з вами ще одною цікавою думкою з книг, які читаю цими вихідними. У цій думці як раз відповідь, чому на ТБ стільки розважального контенту і немає високодуховних та справді аналітичних програм. Тому що інформація - це товар, насамперед. По-друге, рекламодавець підштовхує телебачення до того, щоб рекламу побачило якомога більше людей, це і призводить до засилля на екрані розважальних програм. І пише про це британський соціолог Френк Уебстер.

В Національній Академії СБУ щойно розпочалась
ХІІ Всеукраїнська наукова конференція "Комунікативні стратегії інформаційного суспільства: лінгвістика, право, інформаційна безпека». На жаль, цього року ми зустрічаємось онлайн.

Буду виступати на пленарному засіданні з доповіддю «Використання соціальних медіа у воєнних конфліктах».
Це напрям з яким я працюю як тренер силових підрозділів зі Стратегічних комунікацій.

Розповім яку роль соціальні медіа відіграли під час військової операції Ізраїльської армії проти ХАМАСу у 2014.
Також, сподіваюсь, що встигну розповісти про використання соціальних медіа міжнародною терористичною організацією ІДІЛ, яка функціонує у двох вимірах – фізичний та віртуальний або цифровий халіфат.
Звісно, я буду говорити про Україну та наш досвід інформаційної війни у соціальних медіа.
Соціальні медіа наділили інформаційну зброю безпрецедентною силою враження та змінили правила ведення воєнних конфліктів. Сьогодні, якщо сторона конфлікту не закріпила свою присутність у просторі соціальних медіа, то вона програє цей простір ворогові. Сторони конфлікту мусять бути присутніми у соціальних медіа, формувати комунікацію та підтримувати її, особливо у воєнний час.

У 2019 році на 61 % порівняно з 2018-м збільшилася кількість зареєстрованих кримінальних правопорушень, пов’язаних із насильством у сім’ї, – 2,6 тис. [1,6 тис - 2018]. Практично всі, а саме - 97,8%, були розслідувані і направлені з обвинувальним актом до місцевих загальних судів.
Одразу треба розуміти, що збільшення зареєстрованих проваджень не означає збільшення самих випадків насильства, це, швидше, детінізація насильства у сім"ї. На мою думку, таке явище обумовлене двома обставинами:
1. з 2019 року запрацювали зміни до Кримінального кодексу щодо криміналізації домашнього насильства.
2. масована публічна кампанія численних громадських організацій та ЗМІ з ключовим наративом "НЕ МОВЧИ". Для багатьох, хто ніяк не зрозуміє навіщо ці історії показувати по телебаченню, скажу - що це єдиний шлях, яким можна донести до жертв інформацію, що насильство - це злочин, що терпіти не треба і що є вихід. Більшість жертв насильства у сім"ї (безвідносно до статі та віку - бо потерпають всі) - не читають кодекси, аналітичні матеріали, не відвідують конференції, курси саморозвитку, психологів....Вони сприймають інформацію лише у форматі показу такої самої історії, її наслідків та порад улюблених артистів, телеекспертів - що робити у такій ситуації.
Скажу відверто, я вражена, кількістю справ, які дійшли до суду, бо основна відмінність проваджень щодо насильства у сім"ї, це те, що жертва часто потім на колінах і зі сльозами просить у поліції закрити провадження, бо вона вже пробачила кривдника. Йдеться про дорослих жертв. Це дивний парадокс, але повнолітні жертви домашнього насильства зазвичай не збираються розривати стосунки з кривдником і хочуть руками поліції та небайдужого суспільства примусити кривдника жити за правилами жертви. Це я знаю з особистого спілкування з жертвами.
Тому, перший крок із закликом "не мовчи" - можна вважати вдалим, бо жертви почали звертатись до правоохоронних органів частіше і не бояться про це публічно говорити.
Втім, попереду ще другий важливий етап публічної кампанії - довести жертвам, що з кривдником/кривдницею, агресором/агресоркою - не треба жити взагалі. З ним/нею не треба будувати стосунки, шукати компроміси, пробачати і сподіватись на виправлення. Один факт насильства - це привід для розірвання стосунків і треба навчитись ставити цю крапку.

Ви вже, мабуть, читали що за версією американських журналістів причиною розлучення Гейтсів Біла і Мелінди став ніби то зв'язок Біла з Джеффрі Епштайном, який був сутенером. Так там дуже цікава кримінальна історія з тим Джеффрі. В нас, якби таке трапилось, то сказали б, що це його так жорстоко допитували от він і не витримав.

Так ось, Джеффрі Епштайн, якого мали судити у справі про торгівлю сексуальними послугами, вчинив самогубство у своїй камері у тюрмі в Нью-Йорку у серпні 2019 року. Його звинувачували в управлінні масштабною мережею з неповнолітніх дівчат, що надавали сексуальні послуги.

Пам"ятаєте, як нещодавно в нас покінчив життя самогубством підозрюваний у згвалтуванні та вбивстві Марійки Захарової? То люди почали говорити і що його там вбили, і що він не витримав несправедливих підозр, і що його катували на допитах.
Але так буває, що людина добровільно не хоче провести решту життя за гратами з тавром злочинця.

Подивилась інтерв"ю Андрія Антоненка. Є в ньому одна річ, на яку я вже більше 20 років не можу знайти відповідь.
Чому люди, які за законом ще не винуваті, бо немає вироку суду, утримуються в умовах тваринної ферми часів занепадаючого соціалізму.
Як вже тільки не реформували цю пенітенціарну систему, але як мились в Києві 1 раз на тиждень взяті під варту, так і миються.
Чому один раз на тиждень? Хто встановив ці норми? Чим керувались? Що це за абсурд?
Про те, що люди після СІЗО та колоній втрачають зір - це взагалі ганьба. Втрачають, тому що за 30 років незалежності так і не спромоглись організувати нормальне світло у приміщеннях, де утримуються люди.
Місце для сну - це знущання.
Ну і решта, все, що розповідає Антоненко - так і є ще з 90-х.
Я розумію, що в суспільстві цю тему не люблять, бо в нас суспільство кровожерливе - "вчинили злочин, хай мучаться тепер". Але, є два "АЛЕ" в інтересах суспільства, яке воно не розуміє разом з тими, хто відповідає за стан утримання підозрюваних та засуджених:
1) на жаль, будь-хто може стати підозрюваним, незалежно від фактичної вини. І тут питання не лише в корупції, бувають помилки, коли свідок впевнений, що бачив саме вас, а у вас ніякого алібі - як варіант, а бувають і інші помилки слідства. І от поки доведуть, що це помилка - ви просто на все життя втратите здоров"я. Вийдете невинуватим, але невиліковно хворим. Таких історій купа.
2) особи, які вчинили злочину і відбувають покарання, рано чи пізно повертаються до нас у суспільство. То навіть з економічних міркувань треба розуміти, що з їхніми хворобами після звільнення їх ще лікувати треба за державний кошт, і багато хто через втрачене здоров"я не може повноцінно працювати і себе утримувати (адже далеко не всі повертаються на злочинний шлях, більше 70% все таки хочуть потім жити за законом).
І головне - цивілізованість держави. Адже покарання полягає в ізоляції, а не у завданні шкоди здоров"ю та інвалідізації особи.

Сьогодні на лінії метро в Києві обмежували рух через самогубця. Чоловік живий.
Час від часу люди обирають метрополітен для того аби вкоротити собі віку. Ви, мабуть, чули, що в деяких країнах навіть зробили в підземці таблички "вихід є".

Якщо проаналізувати обране місце, то з одного боку воно чимось нагадує розповіді про перехід у потойбічний світ, а саме - тунель.
Втім, метрополітен насамперед це місце де з великою ймовірністю врятвють і де можливий найьільший розголос, бо причини зупинки метро повідомлять у всіх змі.
Тобто, якщо людина вибирає метро, то вона вагається, а може і взагалі не збирається прощатись життям, а швидше привертає увагу.
І не забувайте, що за даними ВООЗ 90% самогубств є наслідком психічних розладів різного генезу. Лише розчарувння і складних життєвих умов для такого вчинку, зазвичай, недостатньо.

Сталась непересічна подія.
Для тих хто ще не прочитав:
у Мінську затримали колишнього головреда NEXTA за дуже цікавих обставин. Коли він летів літаком з Афін до Вільнюсу і літак пролітав над Білоруссю, надійшов сигнал про мінування літака. Літак екстрено посадили у Білорусі і затримали Романа Протасевича.

Які висновки напрошуються:

- це виклик для цивільної авіації. Це не просто хуліганство білоруської влади, це пряме посягання на безпеку цивільної авіації. Тож, вкрай цікаво, як на це відреагує ІСАО - міжнародна організація цивільної авіації, що займається організацією і координацією міжнародного співробітництва держав у всіх аспектах діяльності цивільної авіації. Учасниками ІКАО є близько 190 держав в тому числі і Білорусь.

- тоталітарні лідери демократичними шляхами владу не віддають, а міжнародна ізоляція їх гарно мотивує на
зміцнення режиму;

- білоруські спецслужби працюють зухвало та нахабно і з поставленою задачею впорались. Потенціал в них є. Тож, цей інструмент залякування і примусу ще продовжить режиму життя;

- ймовірніше за все, в літаку знаходився працівник білоруських спецслужб, який і повідомив про можливе замінування. Тобто, треба завжди розуміти, що на борт літака може проникнути хто завгодно не лише на внутрішніх російських рейсах з Навальним, але будь де і будь коли;

- система перевірки багажу та пасажирів не дає 100% гарантії безпеки, залишається ще людський фактор, який неможливо відстежити через відеокамери. Тому, екіпаж допускає ймовірність потрапляння зброї, вибухівки на борт, мінування тощо;

- територію Білорусі літакам цивільної авіації краще оминати. Але список таких країн можна розширити. Бо цією ідеєю почнуть користуватись і якщо не вжити запобіжних заходів, то ситуація може повторитись в інших регіонах;

Днями Верховний суд скасував рішення про сім років в'язниці для генерал-майора Віктора Назарова у справі про збитий в 2014 році Іл-76 та закрив провадження через відсутність складу правопорушення.
Це дуже показовий кейс про те, навіщо нам потрібна військова юстиція, яку вщент знищили до війни.
Дуже коротко нагадаю, що 14 червня 2014 року був збитий літак ЗСУ Іл-76МД, який заходив на посадку в Луганський аеропорт. Тоді загинуло 49 десантників і членів екіпажу літака. За даними СБУ, в літак влучила ракета ПЗРК «Ігла». Групу, яка атакувала літак, організовував колишній ватажок незаконного збройного угруповання «ЛНР» Ігор Плотницький. Також до збиття літака СБУ вважає причетною російську «ПВК Вагнера».
Назарова, який тоді був начальником штабу АТО, звинуватили у службовій недбалості, яка призвела до збиття літака та загибелі 49 українських військових. Судовий розгляд почався ще у 2015 р. Назарова засудили до 7 років позбавлення волі, апеляція залишила вирок без змін, а от Верховний суд цей вирок скасував.
Такі справи повинні розглядатись військовими судами та спеціально підготовленими суддями. Якщо дуже просто і на пальцях пояснювати, то стоматолог лікує зуби, гастроентеролог - органи травлення, хоча обоє вони - лікарі. Так само і в юристів.
Підхід до оцінки розпоряджень будь-якої службової особи і військового командира в умовах бойових дій - дуже різниться. Так само, як і звичайне кримінальне вбивство від вбивства на війні.
Цивільним юристам аби з цим працювати, потрібно дуже багато ламати у власній системі цінностей, які нам всім закладають з першого курсу.
Крім того, давайте відверто говорити, в нас програма юридичних факультетів не передбачає якісну підготовку з міжнародного гуманітарного права(право війни, право збройних конфліктів), а без цих знань просто неможливо розслідувати і судити правопорушення, вчинені в умовах війни.
В чому ж особливість таких справ?
1. на війні відбувається захист держави, на жаль почасти ціною життів військових. Ключова задача армії - захистити державу.
2.будь-яка бойова операція може завершитись загибеллю військових, це не означає, що мета командування - знищити своїх підлеглих.
3. міжнародне право з одного боку забороняє агресію, з іншого - встановлює закони і звичаї війни. Простою мовою - військовим дозволяється вбивати військових, за ними визнається право застосовувати воєнне насильство - це не злочин.
І це лише верхівка.
За непоправні втрати внаслідок збиття Іл-76 повинні нести кримінальну відповідальність ті, хто збив літак і керівництво Російської Федерації, яке розв"язало війну проти України, а не українське командування, яке захищало тоді державний кордон.

Інтерв"ю арештованого....Протасевича
І далі вже немає значення ні прізвище, ні те, що сказано в інтерв"ю.
У цій події ключове слово "арештований".
Це означає, що людина абсолютно позбавлена свободи вибору, свободи пересування, свободи слова і думки. Тут не може бути дискусій щодо суті інтерв"ю, це виключно контент для фахівців - дійсно цікавий. Також це контент для правозахисників в усьому світі. Для всіх інших - це інтерв"ю в умовах примусу і несвободи показане на державному телеканалі, яке не можна розцінювати як позицію людини.
Немає дискусії і з приводу тиску та погроз. Вони є по факту самих обставин, їх не обов"язково хтось повинен проговорити. Питання лише в обсязі тиску.
Ось вам перелік обставин, які своїм фактом без додаткових зусиль правоохоронців, людина сприймає як тиск і загрозу:
1. спосіб затримання - цілий літак приземляли
2. в Кримінальному кодексі Білорусі досі є ст. 59 Смертна кара
3. в Білорусі вже багато років тривають переслідування опозиції, багато-хто у прямому сенсі гниє у в"язниціях Білорусі
4. Лукашенко демонструє параноїдальний страх втрати влади, заради чого він влаштовує терор населення
5. людина затримана - це завжди стрес, який змінює поведінку
6. затримана кохана дівчина - це потужний інструмент тиску, навіть якщо про це не говорити, то страх за неї буде підсвідомо.
7. є батьки, які вже зазнавали утисків за свою політичну позицію - страх за їх життя і свободу безумовно буде в таких умовах
Я вже не буду тут довго розписувати скільки невербальних сигналів подав Протасевич у цьому інтерв"ю. До прикладу ледь не всі відповіді "так" супроводжуються рухом голови "ні"....але то вже інша розмова.
Бути зломаним не соромно, якщо на кону життя.

Тиск РФ на УЄФА - це прогнозовані гібридні удари по Україні. Втім, вони роблять нас сильнішими та прокачують силу намірів до перемоги.

Що ж до вимоги УЄФА прибрати з форми нашої збірної напис "Героям Слава" - вражає некомпетентність юристів цієї організації. Вони не хотіли занурюватись у політику, натомість зайшли у неї по шию.

По-друге, УЄФА не володіє експертною компетентністю визначати зміст та суть таких висловів.
Тому, УЕФА повинна зробити запит до України.

Після отримання відповіді відмова РФ повинна містити простий аргумент - цей вислів згідно українського законодавства є офіційним вітанням у Збройних силах та у Національній поліції України.

В умовах існування електронної пошти на все про все потрібно 2-3 години.

Сьогодні у Києві кілька разів по черзі "мінували" центральний вокзал, станції метро і навіть літак.
Не варто списувати це на витівки жартівників, бо є ознаки організованості. Об"єкти, так би мовити "мінування", обрані невипадково, адже зупинка транспорту на час перевірки - це відчутні незручності для тисяч людей, паніка, навіювання страху та високий потенціал розголосу ситуації.
Такий самий прийом використовують терористи - сигнал зазвичай адресують суб"єктам влади, але злочинні дії спрямовують на простих людей.
Алгоритм таких злочинів очевидний - залякати суспільство, щоб цим примусити або мотивувати вже безпосередній об"єкт впливу на якійсь дії або на утримання від дій.
Тож, треба розбиратись - хто і навіщо організував цю хвилю псевдо мінувань у Києві та кому направлено цей сигнал.
Для цього необхідно проаналізувати наступні факти:
1. об"єкти мінування
2. події у державі та інформаційне поле напередодні "мінування" і після.
3. технічні сліди. Сьогодні такий злочин можна вчиняти за допомогою програм, роботів та на відстані у тисячі кілометрів. Втім, будь-яка інформація наразі може стати зачіпкою для версій.

Чому немає сенсу читати статті Путіна та інших диктаторів, які затримались при владі?

У політичній кримінології давно досліджується така категорія політичних злочинців, як "особи, наділені найвищою державною владою".
Свого часу, коли я писала дисертацію по політичній злочинності, вивчала ці дослідження.

Так от, два президентських терміни - це не просто так. Річ у тому, що найвища політична влада після двох термінів справляє руйнівний вплив на особу, наділену цією владою, і збільшує ймовірність вчинення політичних злочинів.

Два терміни - це оптимальний строк, коли людина здатна повноцінно працювати на державу і суспільство. Звісно, це не абсолют і не золотий стандарт, хтось, як от Уго Чавес, який президентським літаком возив дружині йогурти, ламається та розбещується значно раніше. Хочеться, звісно, згадати і Януковича, але його особистість була зруйнована кримінальною субкультурою задовго до державних посад, тому - це інша історія.

Тож, після тривалого перебування(більше 10 років) на найвищій державній посаді у більшості випадків відбувається незворотня деструкція особистості. По суті, залишається обгортка, а наповнення набуває геть інших рис і якщо людина продовжує перебувати на посаді, то у своїх проявах стає небезпечною для держави, а іноді і для світу.

Найчастіше така особа під час здійснення владних повноважень втрачає здатність до критичного мислення, неадекватно сприймає себе і своє місце в історії, нехтує соціальними та етичними нормами, втрачає здатність передбачати наслідок своїх дій, набуває стійких проявів манії величі тощо.

Власне, тому читати статті обгортки, яка залишилась від людини, але все ще перебуває при владі - немає сенсу.

Наша бронзова призерка Олімпійських ігор в Токіо Ярослава Магучіх дійсно є молодшим сержантом ЗСУ. До складу української збірної ввійшли 60 армійських спортсменів.
Фото Ярослави поряд зі спортсменкою Марією Ласіцкене, яка виступала від команди Олімпійського комітету Росії(збірна РФ не брала участь в Олімпіаді на виконання рішення спортивного арбітражного суду (CAS)),
викликало обурливу реакцію в суспільстві.
Спортсмени, які представляють Україну на міжнародних змаганнях, повинні розуміти, що в Україні триває російсько-українська війна і це накладає певні обмеження та відповідальність.
Вірне слідування спортивним традиціям, приміром - фото обіймів зі спортсменами-громадянами РФ, коли вони теж стають призерами, одразу використовує ворог як інформаційно-психологічну гармату, яка демонструє світу, що "їх тут немає".
Тобто, необережна поведінка наших спортсменів, яких ми любимо і за яких щиро вболіваємо, може ставати об"єктом інформаційних спецоперацій ворога.
Разом з тим, прошу припинити цькування Ярослави, допоки ми не почуємо її власне пояснення.
Ярослава Магучіх на даний час знаходиться в Токіо. Одразу після її повернення в мене запланована з нею зустріч. Про результати розмови повідомлю.