"Більшість армій НАТО не відповідають українським стандартам бойової ефективності", - генерал армії США у відставці Бен Ходжес

Україна також розвинула передову систему протиповітряної оборони, яка об'єднує дані про ракети, дрони та винищувачі. На думку Ходжеса НАТО варто вчитися і в цьому напрямку.

Генерал також відзначив успіх України в Чорному морі. "Вони показали всьому світу, що можна перемогти регулярний флот без своїх капітальних кораблів"

Історія з Назарієм Гусаковим повинна була статись, бо вже накопичилась критична маса зловживань на зборах і десь воно мало вистрілити.

«Назарій» як явище є природним наслідком безпрецедентно великої кількості зборів.
Шахрайство завжди паразитує на темах, де можна збагатитись зловживаючи довірою. Шахраї вміють цю довіру викликати - це їх фах, а часто і їх вроджений талант.

І ще - там, де починаються потоки зборів і немає адекватного обліку та публічного звіту, завжди виникає спокуса трошки вкрасти. Або не трошки.

Таких історій великих і маленьких з 2014 багато. Верніше з 2013, коли ще почались перші збори на допомогу Майдану.

Але саме ця історія нарешті, я сподіваюсь, відсіче шахраїв від зборів, бо люди почнуть хоч якось перевіряти інформацію. Можливо з’являться організації, які будуть цим займатись. Знаю, що раніше такі були - які перевіряли фонди на порядність. Зараз треба перевіряти не лише фонди.

Я сама потрапляла у такі пастки шахраїв, коли вірила і давала гроші, бо бувають такі історіі, що на думку не спаде перевірити чи засумніватись. Настільки вони переконливі.

Я не думаю, що цей випадок зменшить донати на фронт.
Просто шахраям стане складніше тепер.
Дуже на це сподіваюсь.

Хвіст крутить собакою

Саме така асоціація в мене виникає коли я читаю статті в іноземній пресі про нашу війну і політику. Маю на увазі статті, висновки у яких ґрунтуються на розповідях якихось дуже таємних джерел у Генштабі, в Міноборони, в офісі президента, в парламенті чи ще десь там.
Наші «таємні джерела» навчились вирішувати свої особисті стосунки через іноземну пресу. В якій іноді читаю просто якусь фантастику про війну і політику в Україні.

Через нашу пресу це складно зробити, бо наші журналісти добре знають «хто кому Рабінович» і хто проти кого і навіщо готовий «щиро говорити» і бути експертом. Тому у матеріалі часто зазначають джерела «наближені до….». І це вже певна чесність по відношенню до незайманої у цих інтригах свідомості читача.

А от західні журналісти більшою мірою цих нюансів не знають і наші «таємні джерела» їм видаються об‘єктивними, особливо якщо людина працює чи працювала у державному секторі.

З 2022 року якої тільки брехні від наших «таємних джерел» я не читала в іноземних матеріалах щодо питань, про які достаменно знаю.
Зазвичай, я навіть розумію хто міг таке сказати і навіщо.

Знаю, що деякі «таємні джерела» навмисно виходять на західну пресу, щоб тут цю статтю потім показати комусь на кого вона повинна вплинути. І це геть не європейська і не американська аудиторія.
А хтось використовує західні видання як «останню інстанцію» своєі правоти у звичайній конкурентній боротьбі з кимось в Україні.

Прикладів можу багато навести. Особливо матеріали про те - як, коли і чому приймались певні важливі рішення.
Я майже не зустрічала коментарів «таємних джерел» на цю тему, які б відповідали дійсності. Може воно під час війни і добре.
Колись зберу ці приклади в єдиний кейс.

Що тут скажеш. Прикро, що так відбувається. Я не можу, звісно, щось радити іноземним журналістам. Хіба побажати.
Знаю, що в нас є дуже відповідальні і фахові фіксери. Я би навіть їх назвала співавторами іноземних матеріалів - їх рука і мізки завжди відчуваються. От бажаю таких всім, хто пише або знімає про Україну.

А от читачам можу порадити - якщо ви в іноземному тексті про Україну зустрічаєте «таємне українське джерело», то врахуйте, що за цими словами може стояти хто завгодно з якими завгодно власними інтересами.

12-денна війна - найкращий кейс сутності сучасних комунікацій.

Колись військові дії супроводжувались інформаційними компаніями. А тепер інформаційні компанії супроводжуються військовими діями.

Іран святкує перемогу.
Ізраїль святкує перемогу.
США стали great again.

Я Конституцію розглядаю крізь призму своєї професії - юриста.
З одного боку вона має найвищу юридичну силу, з іншого - це не Біблія, яку не можна удосконалити чи змінити.

Конституція - це теж закон, який теж пишеться спочатку життям, а потім літерами.

З правової точки зору наша Конституція в ряду кращих в демократичному світі - і це не пафос.
Але є два нюанси.

Перший - Конституція в нас хороша, якщо дотримуватись ії норм. На жаль, цього немає.

Другий - неможливо все передбачити нормами права. Життя має такі сценарії, які наперед не пропишеш. Тому є механізм внесення змін навіть у Конституцію. Ним треба користуватись.

Ну от скажімо, втеча Януковича. Досі немає норм у Конституції, які б зазначали, що у такому разі робити.

Війна. Звісно війна показала неготовність законодавства в цілому, і Конституції зокрема. Є норми які в законодавстві треба змінювати.

Тож, сьогоднішній день як раз привід нагадати про це парламентарям.

В Україні була Конституція в числі перших країн Європи ще у 1710 році. Загальновідома як «Конституція Пилипа Орлика» (Договори і Постановлення Прав і вольностей Війська Запорозького)

Уявіть собі, що вже тоді Конституція:
➖передбачала поділ влади на законодавчу, виконавчу та судову;
➖гарантувала права і свободи козаків, включаючи свободу віросповідання та захист власності;
➖ врегульовувала відносини з іншими державами.

Наша Конституція є історичною пам'яткою української та європейської політичної думки.

Нам українцям є чим пишатись.
Це насамперед глибоко укорінена у нашій свідомості культура демократії.

Одним з проявів такої культури є правова культура. В тому числі культура конституціоналізму, яка у нас давніша ніж чимало сучасних держав.

І якби не сотні років російської окупації та, як наслідок, вкорінення їхньої мокшанської культури у державні процеси, то сьогодні б ми були флагманом демократії.

Втім, так і буде.
Бо ми є, ми інші і ми обов’язково вистоїмо.