День військового капелана - для мене особливий.
За мого керівництва створювалась та запускалась служба військового капеланства у ЗСУ і я щаслива бачити як капелани стали невід’ємною частиною українського війська.
Звісно, у витоків створення служби стояла величезна команда, боюсь когось не згадати зараз, - це Комітет з Питань Національної Безпеки і Оборони Верховоної Ради України, який напрацював законопроект, це представники всіх церков, які невтомно допомагали, це Генштаб і Міноборони.

Також вперше в Україні на базі Військового інституту КНУ імені Тараса Шевченка був створений Центр підготовки військових капеланів. Я мала честь брати участь у підготовці капеланів і вручати дипломи першим двом випускам.

Також ми гідно представили наше військове капеланство під час щорічного військового паломництва, де збираються капелани з 40ка країн світу. І вперше в історії військового паломництва у Люрді звучала молитва українською мовою у виконанні нашого капелана Ростислава Височана перед 20-ма тисячами військових з різних куточків світу.

Я хочу привітати всіх причетних до створення капеланськоі служби у силах оборони з тим, що капеланство відбулось. Унікальна багатоконфесійна родина військових капеланів сьогодні разом з нашими воїнами на передовій.

Але найбільше я хочу привітати наших військових капеланів. Я дякую кожному і кожній за ваше служіння. За те, що ви стали в стрій і несете віру, надію та любов нашим захисникам і захисницям.

Я дякую QIRIM.Media за сьогоднішні неймовірні враження від перегляду документального фільма «Бути поруч» про військових капеланів у ЗСУ. Дуже глибокі сенси закладені у цей фільм.

Дякую Александру Ягольнику за прем’єру пісні про військових капеланів. Вона пробирає до сліз.

У День української мови та писемності я можу лише повторити те, що завжди публічно говорила, писала і обстоювала - наша мова – це фактор нашої безпеки.

Якби українська мова не була фактором нашого націотворення та державних устремлінь, не було б тих 58 хвиль заборони її до вжитку, починаючи з 1622 року аж до розпаду СРСР.

Але українська мовна культура виявилась міцною, адже мову не вдалось знищити жодному з наших завойовників.

Цар Михайло палив україномовні Євангеліє, Петро І заборонив книгодрукарство українською та вилучив українські тексти із церковних книг. Його справу продовжили Петро ІІІ, потім Анна Іоанівна, Катерина ІІ – усі вони вилучали українську мову з освіти, з наукового, професійного та релігійного вжитку. Олександр ІІІ в 1888 році пішов далі й заборонив називати українських дітей українськими іменами.
Забороняли українську мову лише з однієї причини, яка відверто зазначена в указі Російського сенату 1908 року – "культурна та освітня діяльність в Україні може викликати наслідки, що загрожуватимуть спокою та безпеці Росії". Тобто, українців боялись, тому знищували головний національний фактор – мову.

Так само й Польський Сейм примусово вилучав українську мову з ділового та освітнього обігу на території Західної України, адже національна самоідентичність українців неминуче призводила до повстань, протестів та боротьби за власну державність.
За радянської доби тривало найжорстокіше знищення української мови. Бо радянська влада так само боялась українців.

Починаючи з 30-х років арештовано та страчено до 80% української інтелігенції. У 1938-му посилюється русифікація за рішенням 14 з'їзду КПбУ, на державному рівні вступає в дію Постанова "Про обов'язкове вивчення російської мови в національних республіках".

А в 1961 запроваджується політика злиття націй та остаточного зросійщення всіх національностей у СРСР.
Крапку в знищенні української мови мала поставити в 1989 році Постанова Пленуму ЦК КПРС про єдину офіційну загальнодержавну мову СРСР – російську.

Та не судилося. Українська мова живе.

😌Дякую принагідно Телеканалу Еспресо за спільний проект «Політика очима юриста» та за створення в рамках цього проекту відео про українську мову. Яке у 2014/2015 навіть у школах демонстрували.