Україна взяла курс на ратифікацію Римського статуту. Шлях до цієї події був тернистий, сповнений міфами, страхами та часто нерозумінням суті питання. Завищувати очікування від МКС не варто, тим більше сьогодні в активній фазі робота над спеціальним трибуналом, але на одну можливість розпочати розслідування проти РФ за агресію стане більше.

Одним з основних гальм до ратифікації були страхи, міцно вкорінені серед військових, щодо того, що Римський статут відкриває шлях до засудження наших бійців Міжнародним кримінальним судом.

Але річ у тім, що Україна ще у 2015 році визнала юрисдикцію Міжнародного кримінального суду розслідувати на своїй території воєнні злочини та злочини проти людяності. Тому ратифікація Римського статуту на можливість розслідування саме цих злочинів вже ніяк не вплине.

Втім, у нас залишаються без юрисдикції МКС злочини – геноцид і агресія. Тому ратифікація Римського статуту дасть право МКС розслідувати ці злочини, вчинені Росією щодо України. Тут не має бути ілюзій - є нюанси з тим що РФ не підписант Римського Статуту, МКС може більше 10 років розслідувати і ще не має жодного вироку за агресію, а саме визначення «агресії» в Римському статуті не відповідає сучасним викликам війни, бо в його створенні брала участь РФ уже в той час, коли вони повним ходом воювала в Україні. Але в будь-якому разі це крок вперед до збору доказів та їх документуванню щодо вчинення Росією агресії та ще ряд можливостей.

🪖Що ж стосується наших військових, то ситуація наступна:
✔️у Римському статуті йдеться про воєнні злочини, коли їх вчинено в рамках плану чи політики або в рамках широкомасштабного вчинення таких злочинів. Наразі в Україні ще не було такого випадку, щоб давалась команда масово вчиняти воєнні злочини. І ніякої такої політики чи планів з 2014 року не було з боку нашого військово-політичного керівництва.

✔️що стосується злочинів проти людяності (злочини проти цивільного населення), то за них безумовно повинна наставати кримінальна відповідальність. І в нас є вироки національних судів за насильство щодо цивільного населення, яке нажаль мало місце у зоні бойових дій у 2014-2015 роках. Не буду вже згадувати назви тих добровольчих загонів. Але з тих пір як їх засудили, такого явища у нас немає.

✔️І варто знати, що Гаага розглядає тільки ті провадження, щодо яких не впоралися національне правосуддя і національні правоохоронні органи. Тому, якщо Україна сама розслідує такі злочини, то їх не будуть розглядати в МКС. Це на випадок, якщо все ж таки, хтось з наших такий злочин вчинить.

Я у 2020 писала про це в Українській правді, стаття і зараз актуальна крім назви – слава Богу! Тому, хто хоче детальніше розібратись 👉за посиланням

Курська операція – агресія чи оборона?

✔️Як ми маємо право захищатись? ✔️Чи маємо право заходити військами на територію агресора? ✔️Хто повинен припиняти цю війну? ✔️Який правовий режим районів Курщини, зайнятих українськими військами?

- відповіді на ці питання читайте у моїй статті на Укаїнській правді 📑

Трохи цитат:

▪️Курський прорив потребує часу на глибоке осмислення фахівцями багатьох сфер знань. Адже ця історична подія не лінійна та має багато вимірів – політичний, військовий, історичний, правовий, психологічний.

Але вже зараз можна говорити про унікальність самого факту цієї операції, незалежно від того як будуть розвиватись події надалі. 

▪️Військове мистецтво

З військової точки зору операція спланована майстерно. Ворог не очікував. З нашого боку був забезпечений безпрецедентний рівень секретності. Крім того, були проведені унікальні заходи дезінформації ворога та введення противника в оману, але до завершення війни, ця технологія залишатиметься засекреченою.

▪️Хто ж агресор?

Оскільки українські війська фізично перетнули кордон РФ і рухались вперед, виникає закономірне питання: а чи не робимо ми те саме, що зробила свого часу Росія по відношенню до України?
Ні, не робимо. 

Злочин агресії наразі триває і розпочався він у 2014 році. Вчинила його Російська Федерація. Україна в цьому злочині є жертвою агресії та користується своїм невід’ємним правом на самооборону передбаченим ст. 51 Статуту ООН.

Злочин агресії або війна буде тривати до її завершення. Це єдиний злочин охоплений єдиним умислом агресора. І в рамках цієї війни між двома державами агресор один. Той, хто першим почав агресію.
Про це йдеться у визначенні агресії у статті 2 Резолюції Генасамблеї ООН від 1974. 

🎉Це моя ювілейна 60-та стаття для УП 😌

Московська церква була одним з інструментів готування росіян до війни. Це і є гібридні методи.

Церква виконувала певні задачі, відпрацьовувала певних посадовців тощо. Власне і під час війни - також.

Але правову оцінку в міжнародному суді ці дії не отримають, бо норми міжнародного права щодо злочину агресії давно не відповідають актуальному стану речей.

В умовах активної фази війни знешкодження московської церкви - це не про релігію і це не заборона.
☝️Це - ослаблення спроможностей ворога.

До всіх глибоких сенсів, які ми вкладаємо у наш прапор, під час війни додався головний - це символ вільних українських міст.

У цей день бажаю всім нам, щоб наш синьо-жовтий стяг замайорів над усіма українськими містами і селами.

📷 фото - грудень 2022 Бахмут.
Вірю, що над Бахмутом знову буде 🇺🇦

Війна на стратегічному рівні - це єдиний комплекс заходів, єдиний задум, єдиний ресурс тощо. Планування операцій і розподіл ресурсів відбувається в контексті «єдиного цілого».

На тактичному рівні іноді здається, що Курський напрямок - «улюблене дитя», а інші - ні, що комусь навмисно дають менше зброї і навмисно не створюють резерви, комусь навмисно ставлять найскладніші задачі, що на когось роблять ставку, а про когось геть забули.
✔️Такі заяви і підозри постійно з’являються в пабліку з лютого 2022.
Але це не так.

Всі військові рішення щодо напрямків, ділянок фронту, конкретних підрозділів можуть не подобатись, здаватись неправильними, нераціональними, але вони завжди приймаються в контексті загальної оперативної обстановки і єдиного стратегічного задуму.
І тільки в такому контексті їх варто оцінювати.

Щоб почати вигравати війну, армія повинна наступати. Хочаб на одному з напрямків.
І це добре, що у нас на цьому напрямку є успіхи.

Окрім виконання суто військових задач, для армії, яка обороняється, важливо підтримувати наступальний потенціал і дух війська.

Ракетні атаки будуть тривати протягом усієї війни.
Росіяни не лише витрачають зброю, але й виробляють.

Уявити гіпотетично як вони внаслідок перемовин виведуть свої війська - можна. І як ми укріпимо кордони - теж.
А от як запобігти запуску ракет перемовинами - складно уявити. Що повинно стримувати росіян, які ніколи не дотримуються взятих на себе зобов’язань?
Тільки ППО.
Багато ППО.

Курська операція крізь призму міжнародного права

В Польщі на порталі SESTRY.EU вийшла моя стаття, в якій дається оцінка Курської операції в контексті норм міжнародного права.

Минув місяць, як Україна розпочала наступальну військову операцію на території Росії. Якби Україна мала всі необхідні дозволи від партнерів на застосування далекобійної зброї та відповідні далекобійні ракети і снаряди, то такі операції були б непотрібні. Але Росія готувалась до наступальних дій з боку Сумщини та безжально обстрілювала прикордонні райони України. Тому іншого виходу не було, як переносити війну на територію Росії та створювати зону безпеки. 

З військової точки зору операція майстерно спланована та здійснена Головнокомандувачем Сирським.

Втім, ситуація дійсно нетипова для цієї війни, тож, закономірно виникло питання — як розцінювати такі дії української армії з точки зору міжнародного права.