Почався Великодній тиждень🕊️

Цей тиждень перед святкуванням Пасхи ми проведемо в щоденному згадуванні подій, які відбувалися напередодні воскресіння Христа, бо кожна з цих подій мала велике значення.

Матвія 21:7-9 (2-е фото)

Ми бачимо сміливість Ісуса. Він знає що є люди, які мають владу, і які ненавидять Його і хочуть вбити, але Він не прокрадається непомітно, Він кидає величний виклик книжникам та фарисеям щоб здійснився задум Божий.
Ми бачимо Його заяву, що Він не пророк, не цілитель, не просто добра людина, а саме Месія і Син Божий. І той, хто приймає Його, має приймати тільки так.

Ми також бачимо Його заклик. Він не претендував на царський престол у Єрусалимі. Він претендував на те, щоб царювати у серцях. Він прийшов скромно, верхи на віслюку. Кінь був бойовим засобом пересування, а осел — мирним. Претендуючи на царську гідність, Ісус претендував на те, щоб бути царем миру. Він показував, що прийшов не для того, щоб руйнувати, а щоб любити; не для того, щоб засуджувати, а для того, щоб допомагати; не зі збройною силою, а в силі любові.

Таким чином, ми бачимо тут одночасно мужність Христа, заяву та Його заклик. Це було останнє запрошення людям відкрити Йому не свої палаци, а свої серця.

Згадаємо сьогодні події понеділка та вівторка🙏🏻

Матвія 21:18-22

Ця подія мала навчити учнів і нас дечому. Вона розповідає нам дві істини про юдейський народ.

1. Вона показала, що безплідність спричиняє загибель. Вся безплідність іде до своєї загибелі. Існування будь-якої речі виправдане лише тим, що вона виконує мету, для якої була призначена. Смоковниця була безплідна, і тому була приречена на загибель. Ізраїль був покликаний для однієї мети: щоб з нього народився Помазанник Божий. І ось Він прийшов, а народ не зміг пізнати Його; більше того, вони збиралися розіп'яти Його.
Нездатність усвідомити призначення Боже неминуче спричиняє загибель. Кожна людина в цьому світі буде судима за своєю корисністю чи непотрібністю. Навіть життя людини, яка безпорадно лежить у ліжку, може бути вкрай корисною своїм зразковим терпінням і своєю молитвою. Ніхто не повинен бути марним, а той, хто не приносить жодної користі, йде до своєї загибелі.

2. Вона вчить, що слова без дотримання пов'язаних із ним зобов'язань тягне за собою засудження. У дерева було листя, яке вказувало на те, що дерево має давати смокви, але у їх не було; отже, надії були хибними, і тому дерево було засуджено на загибель. Народ Ізраїлю сповідував віру в Бога, а на ділі жадав крові Сина Божого, і тому він був засуджений.

Ісус використав урок смоковниці, щоб показати юдеям, а також і нам, що марність тягне за собою загибель, і віросповідання без відповідної поведінки та відповідних вчинків приречене також на загибель.

Згадаймо притчу, яку розповів Ісус людям, і яка так сильно роздратувала книжників і фарисеїв.

Матвія 22:1-14 (2-3 фото)

Запрошені гості, які відмовилися прийти, коли настав час, символізують юдеїв. Багато століть тому вони були запрошені Богом бути Його обраним народом, але коли Син Божий прийшов у світ, і вони отримали запрошення слідувати за Ним, вони з презирством відмовилися.

Внаслідок цього запрошення Боже було надіслано безпосередньо на роздоріжжя та на дороги, а люди на роздоріжжях та на дорогах символізують грішників та язичників, які ніколи не очікували запрошення до Царства.

Але ця приповість вчить нас так само.

- Вона нагадує нам, що Бог запрошує нас на свято, радісне як весільний бенкет. Він запрошує нас радіти. Християнин запрошений тріумфувати, і якщо він відмовляється від запрошення Бога, то він відмовляється від радості.

- Вона нагадує нам про те, що не обов'язково самі по собі погані речі роблять нас глухими до Божого запрошення, бо одні пішли на свої поля, інші на торгівлю. Вони займалися відмінними, по суті, буденними справами — керуючи своїм господарством. Людина легко може настільки поринути у свої щоденні справи світу цього, що вона забуває про вічність; інший настільки займається видимими речами, що забуває про речі невидимі. Трагедія життя часто полягає в тому, що гарне краде з неї відмінне, що самі по собі хороші речі займають місце речей прекрасніших і найвищої якості. Людина може бути настільки зайнята заробітком на життя, що їй ніколи побудувати своє життя; він може бути настільки зайнятий організацією та устроєм життя, що забуває саме життя.

- Вона нагадує нам, що на заклик Христа слід дивитися не з точки зору, як ми будемо покарані, якщо не станемо на Його шлях, скільки з точки зору того, що ми втратимо в такому випадку. Ті, хто не прийде, буде покарано, але справжня трагедія полягає в тому, що вони позбавили себе радості шлюбного бенкету.

- Вона нагадує нам про те, що, зрештою, Боже запрошення – це милосердне запрошення. Всі запрошені з доріг і з роздоріжжя не мали на це жодного права, вони і у своїй фантазії ніколи не могли чекати такого запрошення на шлюбний бенкет царського сина, ще менше могли вони заслужити це. Милосердя надіслало запрошення і милосердя зібрало і ввело їх на цей бенкет.

ВЕЛИКОДНЄ СВЯТО ДЛЯ ВСІХ БАЖАЮЧИХ 🥳
*діти до 12 років

На вас чекає:
- Великодня вистава
- майстер🔥класи
- подарунки

Свято відбудеться в суботу
1️⃣5️⃣ квітня о 14:00❗️

За адресою: м. Київ, вул. Стеценко, 30/4

Такий чудовий час буде, запрошуємо вас, до зустрічі в Скіменс❤️

Згадаємо середу перед воскресінням

Матвія 26:6-16

Тут показано марнотратство любові. Жінка взяла найдорожче, що мала, і помазала цим Ісуса. Юдейські жінки дуже любили пахощі і часто носили на шиї маленьку алавастрову посудину з пахощами. Такі пахощі коштували дуже дорого. І в Марка, і в Івана, учні кажуть, що пахощі можна було б продати більш ніж за 300 динаріїв (Мк 14:5; Ін 12:5), а це означає, що ця алавастрова посудина коштувала майже річну зарплату працівника. Вона віддала це Ісусові, і зробила вона це тому, що це було найдорожче, що вона мала.

Юдейські начальники шукали спосіб заарештувати Ісуса так, щоб не викликати при цьому заколоту та заворушень, і ось тепер Юда надав їм таку можливість.

Можуть бути три причини, чому Юда зрадив Ісуса👇🏻

Першою могла бути його жадібність. Згідно з Матвієм і Марком, Юда уклав свою жахливу угоду відразу після помазання у Віфанії, а Іван повідомляє, що Юда протестував проти помазання тому, що він був злодієм і брав від грошей, які лежали в грошовій скриньці (Ін 12:6). У такому разі Юда здійснив одну з найжахливіших угод в історії.

Другою могла бути ненависть, заснована на розчаруванні. Юдеї завжди мріяли про могутність і владу; серед них завжди були крайні націоналісти, готові на будь-яке вбивство та насильство, щоб вигнати римлян із Палестини. Можливо, Юда був одним із них і, можливо, дивився на Ісуса як на посланого небесами вождя, який, завдяки Своїй чудодійній силі та владі, може повести за Собою велике повстання. Він, мабуть, побачив, що Ісус свідомо вибрав інший шлях, який вів на розп'яття, і в гіркому розчаруванні його вірність і відданість звернулися до ненависті, яка спонукала його шукати смерті людини, з якою у нього були пов'язані такі великі надії.

А може, Юда ніколи й не хотів смерті Ісуса. Можливо, він просто вирішив, що Ісус занадто зволікає і хотів лише прискорити Його дії, і зрадив Його, щоб змусити Ісуса почати діяти.

Як би ми не вважали, трагедія Юди полягає в тому, що він відмовлявся приймати Ісуса таким, яким Він був, і намагався зробити Його таким, яким він хотів. Ні, ми не можемо змінити Ісуса, ми повинні змінитись під впливом Ісуса. Ми ніколи не зможемо використовувати Його для наших цілей, ми повинні підкоритися і послужити Його цілям.