«На верхотурі або як я перестав хвилюватись та полюбив височінь»

Змалку мене сковувала просто панічна боязнь висоти. Я мешкав на четвертому поверсі, у нас було дві криті лоджії і один відкритий балкон. Характерною особливістю балкона було те, що він знаходився під невеликим кутом до будинку та складалось враження, наче ти сповзаєш з нього у прірву. Мати обожнювала там засмагати і весь час звала мене посидіти на сонечку поруч з нею, але марно, навіть її доводи, що «цей балкон витримає танк, якщо його туди доставити», не змусили мене зайвий раз ступити на той «ешафот».

Та це був лише четвертий поверх, коли ж я бував у багатоповерхівках, наприклад на сьомому поверсі у тітки, то до балкона я не підходив ближче ніж на три метри, адже в безпосередній близькості до «безодні» в мене починало паморочитись в голові та ноги ставали «ватними».

А якось ми грали у хованки в «панельці» та мені стало розуму сховатись на відкритому майданчику для сушіння на восьмому поверсі. Два товариші, коли знайшли мене - спускали донизу під руки…

Та вже коли мені було за двадцять, мій добрий друг Роман, який захоплювався фотографією в часи, коли я навіть не підозрював, що візьму камеру в руки, запропонував вибратись на дах та познімати панорами міста. Як каже моя дружина «ось тобі і квест». І це справді був той ще квест – спочатку пробратись у під’їзд і пояснити зустрічним мешканцям, що ти тут забув, забратись на верхній поверх, зрозуміти, що вхід на горище закритий, пошукати шпарину, через яку можна протиснутись, не знайти її – повторити в іншому будинку. І так раз за разом, поки не потрапиш на омріяний дах. І ось ця ейфорія від виконаного квесту перебивала дитячий страх висоти. Ти опиняєшся у новому вимірі реальності, котрий, як тобі здається, недоступний «простим смертним». Вже без остраху сидиш на краю даху, перестрибуєш з однієї прибудови на іншу та почуваєшся на «своєму місці».

Накопилось безліч історій «з крівлі», котрі «на землі» я ніколи б не пережив. Але про них вже іншим разом.

бывало и такое) многое в посте Романа для меня стало приятным сюрпризом и ярким дополнением к собственным впечатлениям от наших залазов) как говорится, нужно повторить!

новый украинский шрифт «фиксель» от студий «макпо» и «альфа браво». назван в честь одного из котов, живущих в студии «макпо» 🐈

один из альтернативных символов шрифта — украинский тризубец, дизайн которого ещё в 1949 году разработал художник и график нил хасевич. его версия тризубца отлично подходит современному гротеску.

загрузить шрифт можно бесплатно или за добровольный взнос вооружённым силам украины.

https://fixel.macpaw.com

качественно новое жильё строится в нашей стране и в эти неспокойные времена. более того, они ещё и премии международные получают!

https://build.kovalska.com/posts/budinok-31-peremozec-miznarodnoi-premii-international-property-awards-2022-2023

давненько не было репостов от анархиста

иногда на меня находят приступы цифровой некрофилии. то в «ай си кью» наведаюсь, то в «нимсес». обычно успеха это не приносит, там пусто и задерживаться там незачем.

а сейчас решил заглянуть в дебри «клабхауса», как там аудитория поживает и что с соцсетью через пару лет после спада ажиотажа.

однако, беседы там ведутся вполне живо. и вообще без цензуры. присутствия большого брата, как в тех же «инстаграмах», не чувствуется.

тут тебе и педофилия путина, тут и наркомания зеленского. чистый, нерафинированный контент в реальном времени, никакого постпродакшена и гламурной обработки. будто разговоры на курилке.

а ещё там лампово, ведь волна ажиотажа спала, все о «клубном доме» забыли, остались немногие. и это, наверное, весьма породистые личности.

в общем, велкам.