#вісник_санкцій

Президент Володимир Зеленський затвердив санкції РНБО проти 273 людей і 380 компаній, у списку - понад 230 росіян.

Серед осіб, які потрапили під санкційні обмеження, зокрема, губернатори, представники ради федерації, мінфіну рф, фсб та федеральної служби охорони рф, а також підприємства, які займаються обслуговуванням, ремонтом чи виробництвом військової техніки.

Провів зустріч з президентом Міжнародної федерації гімнастики Морінарі Ватанабе.

Обговорили агресію, яку чинить росія проти України, зокрема й про злочини проти українських дітей, серед яких – насильницька депортація. Наголосив, що рф використовує своїх спортсменів для пропаганди агресії, тож закликав Морінарі Ватанабе підтримати ініціативу щодо недопущення російських та білоруських спортсменів до участі в Олімпіаді 2024 року.

На зустрічі разом з командою розповіли історію юної гімнастки Олександри Паскаль, яка втратила ногу внаслідок одного з ракетних обстрілів з боку рф. Однак нині дівчинка має протез і з ним поступово повертається до занять. 

Загалом, з початку повномасштабного вторгнення рф 468 маленьких громадян України були вбиті російським агресором, 944 дитини отримали поранення, 13 – були зґвалтовані російськими військовими, сотні тисяч були викрадені російською владою і примусово вивезені з території України з подальшою зміною громадянства та передачею на усиновлення до російських громадян. 

Сестра в.о. командира 36-ї бригади морської піхоти Сергія Волинського Тетяна Харько нагадала, що основними принципами Олімпійських ігор є підтримка мирного світового суспільства, а рф порушує цей принцип.

Окремо вона наголосила на питанні військовополонених, адже її брат пройшов російський полон, де перебував у нелюдських умовах.

Морінарі Ватанабе, зі свого боку, зазначив, що є другом України та української гімнастики. Він розповів, що відвідав Бучу, де на власні очі побачив наслідки дій російських військових, поспілкувався з місцевими мешканцями.

росіяни здійснили масований обстріл міста Костянтинівка з РСЗВ, а також із використанням касетних боєприпасів.

Були пошкоджені багатоквартирні будинки. Наразі відомо про 3 загиблих і 6 поранених.

Гостомель.

Так само, як і Васильків, ворог бачив Гостомель воротами до столиці.

росіяни планували захопити аеродроми, щоб в подальшому туди змогли сідати транспортні літаки з важкою технікою. Але їх плани були зруйновані нашими воїнами.

Важкі бої за Гостомель стали окремою сторінкою цієї війни. Він знаходиться в 10 км від української столиці. На десятках гелікоптерів його атакували елітні російські десантники, яким протистояли на початках призовники Нацгвардії.

Згодом елітний десант ворога був знищений нашими спецпризначенцями і Силами оборони.

#МістаГероїв. @United24media

Уточнені дані по Костянтинівці.

Ворог наніс 2 удари (С-300) та здійснив 4 залпи (РСЗВ «Ураган»).

Пошкоджено 16 багатоквартирних будинків, 8 приватних будинків, дитячий дошкільний заклад, будівля Костянтинівської державної податкової інспекції, газові труби, 3 автомобілі.

Поранено 8 осіб - уламкові поранення. Усім надається медична допомога.

Загинуло 6 осіб.

https://t.me/ermaka2022/2358

Не ігноруємо тривоги там, де вони є.

Наші воїни бажають доброго ранку з передової.

🇺🇦

Бахмут - це 🇺🇦

Спокійно реагуйте на фейки тих, хто вигадує «пабєду», якої в реальності нема.

​​#МістаГероїв - це люди, їх подвиги, сміливість та патріотизм. Це ті, завдяки кому рік тому вдалося вигнати окупантів з Півночі і врятувати багатьох людей. І ті, хто робить подвиги щодня.

Їх історії мають бути почутими. Тримайте першу з Київщини.

Семиволос Леонід Миколайович, 1969 року народження - водій шкільного автобуса ОЗО «Гребінківський ліцей» Гребінківської селищної ради.

Він брав участь в евакуації людей з м. Ірпінь, смт. Макарів, м. Гостомель, с. Романівка, м. Буча, смт. Немішаєве, смт.Ворзель, смт. Борова, с. Шевченкове, с. Богданівка, смт. Велика Димерка, м. Чернігів.

Усього водій на своєму шкільному автобусі евакуював понад 950 людей. Врятував їм життя тоді. Далі - його історія.

🗣Перша евакуація була 5 березня. До нас, водіїв, звернулися, що треба рятувати наших людей. Ніхто не відмовився. Не буду приховувати, страх був. Пам’ятаю, як на блокпосту російський військовослужбовець зібрав у всіх телефони, поклав у пакет та розстріляв його з автомату. Такий от перший контакт із загарбниками.
По дорозі бачили покинуті автівки, речі людей… це було дуже моторошно.
Намагалися вивезти якомога більше людей, першочергово жінок і дітей.  
Найбільше запам’яталася Буча. Ми їхали колоною, і в цей час за 30 метрів від нас російський танк стріляв по багатоповерхівці. По нам летіла цегла й інші залишки від будинку. Автобусам попробивало колеса. Росіяни були найжорстокіші до нас саме в Бучі. Уся дорога засипана уламками, залізом. І ти розумієш – проб’єш колеса і вже нікуди не доїдеш. Трохи відхилився від маршруту – і тебе оточують їхні БТРи, солдати. На тебе наводять кулемети, автомати. У нас на очах вони захопили в полон працівника ДСНС…
Садили людей по максимуму. У Гостомелі було стільки людей, що не всі помістилися в автобуси. І вони йшли за нами пішки. Не пам’ятаю, який в Бучі є інститут, з нього вийшов чоловік і говорить: «Люди добрі, залишайтеся тут на ніч, бо не випустять нікого, якщо не встигнуть автобуси проїхати блокпост до п’ятої години». Люди там лишилися, ми їх забрали наступного дня.

Але найважче було вивозити людей із Чернігова. Усі дороги були заміновані, ми їхали полями, добиралися по багнюці. Боялися, щоб дощу не було, бо тоді не доїхали. А нас там люди чекали. Із Чернігова вивозили разів 4. Востаннє – 21 березня. Приїхали пізно ввечері, голодні, холодні. Максимальна увага була до дороги. 380 кілометрів бездоріжжям. У місті не було ні світла, ні води, ні газу. Нічого. Соляри назад вже майже не було. Дякуємо поліції – хто каністру, хто пів каністри, але нас заправили. А вивозили ми людей із лікарні, тих, хто хворіє на нирки. В моєму автобусі було чоловік 4-5 зовсім неходячих. Люди в кріслах колісних, хворі. І ми потрапили під обстріл. Розумію, що для росіян поняття гуманітарного коридору і не було. Єдиний можливий в‘їзд для евакуації був через міст над Десною, з боку Куликівки. Він був вже пошкоджений, але проїзний. Автобуси їхали обережно, між пробитих наскрізь дірок у переправі, але й швидко, щоб встигнути між обстрілами. Тільки вискочили з мосту, і його росіяни добили. Один автобус після такого просто заглух посеред дороги. Розсадили людей по інших, нікого не покинули, а автобус кинули.

Увесь шлях туди й назад евакуація проходила між розірваних і нерозірваних снарядів, вони стирчали з-під землі просто біля дороги.
Багато евакуацій було.

Україна - це країна сміливих людей.