Нірвана
Повертаючись розбитою польовою дорогою до своїх хлопців, я постійно перемелював побачене у своїй голові. Ясна річ, ставив себе на місце “слимака” і міркував про те, що б робив на його місці. Знаєте, це моя улюблена розвага — уявляти себе в якихось шалених ситуаціях, мислиннєво перевірятися на міцність. А особливо забавно, якщо через якийсь час така подія з тобою справді трапляється — і потім, вибравшись плюс-мінус цілим, ти маєш змогу порівняти і дізнатися, хто ти на ділі: Гріша Пательня чи Григорій Сковорода. Дуже пізнавальна затія, спробуйте на дозвіллі — не пожалієте.
На дорозі було аномально багато автівок, від чого стояла шалена курява. Додайте до цього десятиліттями посічене царапинами та сколами лобове скло і добродіїв, які їздять принципово на дальньому світлі — і ви зрозумієте, що таке нірвана. Повна прострація та дезорієнтація. Я їхав, керуючись не своїм зором, а слухом, нюхом і інтуїцією. Бо щось побачити на цій дискотеці було годі й сподіватися.
Натягнув на носа бандану, як старий ковбой-розбійник перед пограбуванням чергового салуну, і взяв трішки правіше, щоб не нарватися на зустрічну машинку. Стан був дуже дивний, але спокійний. Хлопці сміялися з мене, коли я купив цю хустку, до кінця не розуміючи, нашо вона мені, але потім, здається, зрозуміли, що щоразу, натягуючи її на свій шнобель, коли ми з’їжджаємо до польової дороги, мої легені дякують, що сьогодні буде на 300 грам менше пилу 🙂
Як це часто траплялося, з цього всього медитативно-зосередженого міждум’я мене вирвав яскравий спалах попереду і трохи лівіше. Ще за секунд-дві у вуха гримнула глибочезна об’ємна вибухова хвиля. Я глянув у дзеркало заднього виду і автоматично пригальмував. Прилетіло десь дуже близько, і це точно був КАБ або щось не менше потужне. До горла підступив ком. Бо прямо і трохи лівіше була наша халабудка в посадочці. Я надто добре знав це і надто сильно був впевнений. Тож простору для сумнівів не залишалося…
Мене переклинило, страх почав судинами підходити до кінцівок і вимикати їх. Ось він уже холодною тягучою аморфною субстанцією прямує від плечей до ліктів, і я усвідомлюю, що от-от — і заціпенію повністю від однієї думки, що прилетіло туди…
Потрібно було діяти. Я голосно матюкнувся, увімкнув передачу і вижав газ “у килимок”.
Дракон заревів і почав видирати з-під себе дрібні шматочки ґрунту з цієї занедбаної дороги. Вмить мені перестали заважати зустрічні промені від фар, пил та перетерте роками скло моєї машини. Я бачив все дуже чітко, і ціль у мене була одна: якомога швидше добратися до хати…
Більше не існувало жодних відчуттів, не було втоми, не було думок про москаля, який пів дня старався вижити, непрацюючих приймачів… була тільки наша халабудка, хлопці у ній і приліт, який я бачив на власні очі…
Повертаючись розбитою польовою дорогою до своїх хлопців, я постійно перемелював побачене у своїй голові. Ясна річ, ставив себе на місце “слимака” і міркував про те, що б робив на його місці. Знаєте, це моя улюблена розвага — уявляти себе в якихось шалених ситуаціях, мислиннєво перевірятися на міцність. А особливо забавно, якщо через якийсь час така подія з тобою справді трапляється — і потім, вибравшись плюс-мінус цілим, ти маєш змогу порівняти і дізнатися, хто ти на ділі: Гріша Пательня чи Григорій Сковорода. Дуже пізнавальна затія, спробуйте на дозвіллі — не пожалієте.
На дорозі було аномально багато автівок, від чого стояла шалена курява. Додайте до цього десятиліттями посічене царапинами та сколами лобове скло і добродіїв, які їздять принципово на дальньому світлі — і ви зрозумієте, що таке нірвана. Повна прострація та дезорієнтація. Я їхав, керуючись не своїм зором, а слухом, нюхом і інтуїцією. Бо щось побачити на цій дискотеці було годі й сподіватися.
Натягнув на носа бандану, як старий ковбой-розбійник перед пограбуванням чергового салуну, і взяв трішки правіше, щоб не нарватися на зустрічну машинку. Стан був дуже дивний, але спокійний. Хлопці сміялися з мене, коли я купив цю хустку, до кінця не розуміючи, нашо вона мені, але потім, здається, зрозуміли, що щоразу, натягуючи її на свій шнобель, коли ми з’їжджаємо до польової дороги, мої легені дякують, що сьогодні буде на 300 грам менше пилу 🙂
Як це часто траплялося, з цього всього медитативно-зосередженого міждум’я мене вирвав яскравий спалах попереду і трохи лівіше. Ще за секунд-дві у вуха гримнула глибочезна об’ємна вибухова хвиля. Я глянув у дзеркало заднього виду і автоматично пригальмував. Прилетіло десь дуже близько, і це точно був КАБ або щось не менше потужне. До горла підступив ком. Бо прямо і трохи лівіше була наша халабудка в посадочці. Я надто добре знав це і надто сильно був впевнений. Тож простору для сумнівів не залишалося…
Мене переклинило, страх почав судинами підходити до кінцівок і вимикати їх. Ось він уже холодною тягучою аморфною субстанцією прямує від плечей до ліктів, і я усвідомлюю, що от-от — і заціпенію повністю від однієї думки, що прилетіло туди…
Потрібно було діяти. Я голосно матюкнувся, увімкнув передачу і вижав газ “у килимок”.
Дракон заревів і почав видирати з-під себе дрібні шматочки ґрунту з цієї занедбаної дороги. Вмить мені перестали заважати зустрічні промені від фар, пил та перетерте роками скло моєї машини. Я бачив все дуже чітко, і ціль у мене була одна: якомога швидше добратися до хати…
Більше не існувало жодних відчуттів, не було втоми, не було думок про москаля, який пів дня старався вижити, непрацюючих приймачів… була тільки наша халабудка, хлопці у ній і приліт, який я бачив на власні очі…