Вранці 24 лютого 2022-го до В’ячеслава прийшло усвідомлення – це повномасштабна війна. Питання, що робити, навіть на ставив – звісно захищати країну. Вже ввечері мчав на Харківщину, віз «подарунки» окупантам.

Зізнається, був дуже злий на ворога. «Як це…на танках у мирні міста? Як це…увірватися на чужу територію і вбивати? Так не годиться!»

В’ячеслав служив у правоохоронних органах, тож вправлятися зі зброєю вмів. Ці навички знадобилися на фронті куди потрапив вже наприкінці березня. Був у складі розвідувального підрозділу, боронив Херсонський напрямок.

Життя змінилося в один з бойових виходів. Прямий постріл з танка, поранення, надійне плече побратима, який докрутив турнікет, бо сили вже не було. Далі швидка евакуація та довга реабілітація.

В’ячеслав каже – взяти і здатися це не про нього. Не хоче так. Не буде. Тому продовжує навчатися жити з протезом ноги. Може за день декілька разів піднятися пішки на п’ятий поверх. Своїм прикладом він надихає інших ветеранів.
#ТитаниUA

До великої війни Іван працював у поліції. 24 лютого, коли почув про вторгнення, спочатку не повірив. Але сумнівів, що робити далі, не було – одразу вирушив на захист країни.

Гранатометник, піхотинець, воїн, який за два роки пройшов сотні боїв. У травні 2024 року отримав поранення. Ворожий дрон атакував його підрозділ, уламки посікли ноги. Далі була довга реабілітація. Біль і боротьба. Втім, він не здавався. Підтримка рідних та побратимів з проєкту #ТитаниUA допомогли відновитися.

Сьогодні Іван знову у строю. Він хоче лише одного – вигнати ворога з нашої землі. А після Перемоги нарешті дозволити собі відпочинок із сім’єю – біля моря чи в горах, у тиші, яку не розривають вибухи.

Його історія – у відео👆