Під минулим постом рубрики #укр_міф ви накидали багато варіантів того, про що буде наступна розповідь (себто сьогоднішня). Ми вирішили не обирати десь із середини, а йти по черзі, тому почнемо із.... упирів.
Отже, упирь, упир, опир — це такі міфологічні істоти, котрі стали прообразами більш сучасних та шляхетних вампірів. Такий собі давній предок. Вони живляться кров'ю, найчастіше людською, хоча тваринна — теж як варіант.

Часто упиря уявляли як мерця, котрий піднявся з могили. А взагалі є досить багато варіантів, хто ж вони і як з'являються.
Наприклад, деякі люди вважали упирів "старшими над відьмами", мовляв, вони — діти чорта та відьми.
А інші вважали, що упирем стає відьма або будь-яка інша людина після смерті, коли в неї всиляється чорт і приводить тіло до руху. Взагалі такою голодною до крові істотою може стати будь-яка людина, яку обвіє степовий вітер.
Своїм зовнішнім виглядом упир може не відрізнятися від звичайних людей або ж відрізнятися кольором обличчя. Іноді упирями вважають дітей (з великою головою, довгими руками й ногами), які можуть передбачати майбутнє.
"Досить часто народна уява поділяє упирів на дві групи: живих та мертвих. Характерними ознаками мертвих упирів є те, що вони мають червоне обличчя, яке у домовині повернуте донизу. Мертвий упир ніколи не розкладається. Живий упир теж має червоне обличчя і дуже міцну статуру, яка потрібна йому для того, щоб на своїй спині носити мертвого упиря. Мертвий без живого не може бути шкідливим, оскільки сам не має здатності ходити." [ із книги П. С. Ефименко. Упыри, из истории народных верований// Українці. — С. 499.]
Оскільки прообразом упиря вважали одного з апостолів — Юду (Іуду), то ці істоти постають в українській демонології як уособлення зла, смерті та біди. Того, що разом із кров'ю забирає життєві сили та несе погибель.
Кажуть, що деякі упирі, так як і багато хто із класичної нечисто сили, може розгулювати по землі до перших півнів, а тоді знову ховаються у свої могили.
Взагалі це дуже цікава та широка тема, може якось пізніше пандочки ще повернуться до кликастих-зубастих і розкажуть про них більше.

#укр_міф #tatia_koviz #упирі #міфологія

Просили ви про потерчат, а панди все пам'ятають! От, дійшла черга і до них.
Потерча (потерчук, страдча) — істота з української міфології, дитина, яка померла не хрещеною. Вже із цього визначення можна зробити висновок, що про існування таких демонічних істот стало відомо після хрещення Русі. Тут варто оминути багато всього цікавого про потерчат (ми повернемось до цього) та відразу розповісти про обряд, яким можна було врятувати душу такої дитини й про його зв'язок зі старовинними міфами про створення світу. Коли потерча з'являлося перед людиною, треба було кинути шмат якоїсь тканини, хустку чи рушник (як крижмо для хрещення) та сказати: — «Іван та Марія! Хрещу тебе в ім'я Отця, Сина і Святого Духа. Амінь».
Річ у тому, що давати імена неспокійним душам, які тривожать живих, справді значно давніший звичай. Він походить від міфології про сотворення світу — коли створення будь-чого у всесвіті починалося з того, що йому давали ім'я. Саме з моменту, коли хтось або щось було назване — воно починало існувати. Дати ім'я означало дати життя.
Це вельми цікаве судження, варте того, аби його обдумати.
А тепер розкажу вам цікавинки про потерчат. Ми з'ясували вже, що це мертві дітки. Часто ті, хто помирав до семи років і — не хрещеними. Така душа не могла полетіти на небеса. Якщо протягом семи років од смерті такій дитині ніхто не дасть ім'я (тим обрядом, який ми вже розглянули), то її душа потрапляє до нечистої сили. А якщо "хрещення" відбудеться, то вона стає янголом.
Таких малят часто крадуть русалки, і вони стають русалками-семилітками. Володіють особливою здібність ладно загадувати та розгадувати загадки.
Злі духи мучать вкрадених немовлят, і тільки на Зелені свята вони вільні від тортур. Тому в Лубенському повіті на Полтавщині жінки, які поховали нехрещених малюків, збирали колись на Русалчин Великдень (четвер на Троїцькому тижні) всіх дітей із вулиці та пригощали їх. А на Поділлі під час архаїчного обряду «гоніння шуляка» жінки поминали своїх померлих, особливо нехрещених, дітей. Існувало вірування, згідно з яким на Зелені свята вони з'являлися «мавками», «нявками», «гречухами» й лякали всіх своєю непередбачуваною поведінкою.
В Україні розповідали також, що душа потерчати переходить у пугача або лелеку. По семи роках після смерті потерча, так ніким і не охрещене, стає пугачем. На Поділлі гадали, що саме тому пугач здебільшого живе на гробовищі і кричить: «По-хо-вав».
Цікавезний персонаж міфології, чи не так? Є ще дуже багато інформації про обряди, якими користувалися українці, аби заспокоїти потерчат і про те, якими саме вони уявлялися. Аби не втомлювати вас надто великим об'ємом тексту, наступної п'ятниці ми зробимо другу частину #укр_міф про потерчат, де розкажемо більше цікавинок про них.

#tatia_koviz #букбанда #міфологія