Ну що ж, друзі, ми повертаємося до теми таких нечистих створінь як потерчата.
Отож, ми з'ясували, що згідно з переказами, потерчата живуть переважно по озерах або болотах (іноді це можуть бути й кладовища, перехрестя доріг або які інші місцини з не надто приємною атмосферою). Найчастіше вони забавляються тим, що ходять з каганцями, блимаючи вогниками, і тим самим заманюють подорожніх в болото. Тут відчувається неабиякий зв'язок з блукаючими вогниками (блудничками), правда?
Стосовно звичаїв, пов'язаних із померлими дітьми, також є чимало цікавих фактів. Нехрещену дитину ховати на кладовищі було заборонено (це вважалося страшним гріхом), тому найчастіше це робили або десь за територією цвинтаря, або на перехресті. У давнину їх ховали в самому житлі: під порогом або ближче до печі. Такий звичай можна пояснити тим, що дуже давно саме біля печі хоронили померлих родичів. Тому кожна мати, яка ховала там дитя, сподівалася, що ним опікуватимуться предки, які не віддадуть його нечистій силі. Поховання ж під порогом або під перелазом у народі пояснювали тим, що, переступаючи це місце, люди щоразу «творили ногами» хрест, перехрещували потерчатко.
Тих дітей, що народились неживими, закопували й під «верхом», де закривали в сінях «бовдур» — пічну трубу. Це робили з тієї причини, що саме димар вважався воротами в потойбіччя. З тієї ж таки причини існував звичай зазирати в піч після похорону когось із хатніх родичів, щоб позбутися страху, спричиненого померлими.
Окрім як поза кладовищем та під порогом, існував звичай ховати потерчат і під деревами. Дерево на могилі в уявленнях людей являє собою світове дерево, яке поєднує світ живих та мертвих. З троїцького обряду «завивати вінки» на Чернігівщині можна зрозуміти, що звичай ховати потерчат під деревами був доволі поширеним.
На Волині до потерчат ставилися обережно. Тут вважали поганою прикметою, коли раптом виявиться, що хату побудовано на місці, де колись закопали померлих дітей. Мовляв, їхні душі весь час літатимуть довкола та проситимуть хрещення. А хто почує їхній голос, має кинути все, що тримав на ту мить у руках.
#укр_міф #букбанда #tatiakoviz #потерчата #міфологія #нечистасила #українськаміфологія

Русалки. Ну хто не знає про русалок? Образ дівчини з риб'ячим хвостом замість ніг є шалено популярним у наш час.
Русалки - це істоти як правило жіночої статі (хоча, дуже рідко, та все ж зустрічалися чоловічої), духи померлих. Про те, яким саме чином можна було стати русалкою, на території України є багато вірувань. Наприклад, русалками ставали померлі на Троєцькому тижні, померлі нехрещеними діти, померлі до весілля засватані дівчата, утоплениці. Іноді умовами перетворення на русалку слугували народження, одруження чи смерть на Трійцю.
В холодну пору року вони живуть у водоймах, а коли стає тепло - переходять у поля, луги та ліси. З цього вірування можна зробити висновок, що таке знайоме нам уявлення про русалок як дівчат з риб'ячими хвостами не цілком вірне, якщо мова йде про українську та слов'янську в цілому міфології. Наші рідні русалки мають ноги та можуть спокійно пересуватися сушею.
Казали, що побачити їх можна лиш здалеку у вигляді тіней, а слідів вони не лишають. Також їх уявляли з незвичним кольором шкіри - блакитним, синіи, або іншим темним кольором. В деяких повір'ях цим істотам приписували здібність перекидатись на тварин.
Образ русалок неоднозначний. Загалом в давнину їх більше ототожнювали все-таки зі світлими силами. Вони могли спілкуватися із своїми родичами, говорячи їм якісь перестороги, часто римами. Зустріч з русалкою в українців зазвичай вважалася доброю ознакою чи свідчила про високі моральні якості людини, безгрішність. Тому здатність бачити русалок приписувалася малим дітям, «достойним» людям.
Залежно від території русалок ототожнювали то з янголами, то, навпаки, з нечистою силою. Так, на Поліссі русалок зближували з відьмами, вони начебто лякають людей, псують посіви і шкодять худобі. Захиститися від таких русалок можна було травами, зібраними на Троєцькому тижні, хрестиком або вколовши її. Місцями вірили, що русалки люблять загадувати загадки подорожнім і якщо раптом той не відгадає, то вони можуть залоскотати його до смерті. Ще відоме таке явище як "навське весілля", коли поруч з русалками невідомо звідки лунає музика, чутно сміх, регіт, плескання в долоні.
Отже, підбиваючи підсумки, потрібно сказати, що русалки з української міфології - не те саме, що ундіни і морські діви з фольклору народів Європи, хоча схожість між ними є чимала. А також варто розрізняти русалок в українській та сусідній російській міфології. В останні ці істоти куди частіше виступають негативними образами, закидують людей камінням, залоскочують до смерті, зваблюють і топлять юнаків. В наших віруваннях русалок набагато частіше асоціюють з добрими істотами.
#укр_міф #букбанда #tatiakoviz #русалка #русалки #міфологія #нечистасила #українськаміфологія