Всім містичний привіт👻

Будемо ділитися враженнями про літшабаш, на який ми наважилися (не без остраху та розуміючи всі ризики). І... не пошкодували.

Є такі місця, які можна 100500 разів обходити, але на 100501 раз все одно цікаво, і є на що глянути, а головне - відчути. Торкнутися до того Дещо, чим пронизана місцина. Ми були на Андріївському узвозі та на Замковій горі.

Ми занурилися в те Дещо, і позгадували для вас різних легенд та оповідок, з якими кияни невідривно живуть кілька століть.

Ми шукали кругле каміння, щоб загадати бажання. Та певно духи гори вже наслухалися їх доста і сховали камені, щоб трохи відпочити.

Ми читали написи на старих могилах, намагаючись розгадати, чий спокій так безсоромно тривожили своїми балачками.

Ми дивилися на рештки старого муру, побиваючись, що звели те все майже дарма...

Чи повернемось ми туди? Неодмінно)
Чи кликатимемо вас із собою? Аякже)))
Слідкуйте за нашими оголошеннями, щоб не пропустити нову подорож до найзагадковіших місцевин наших улюблених міст.
👻
https://www.instagram.com/p/CVFlUAHN26Y/?utm_medium=share_sheet

Чекали на конкурс? 🥳 А от і він 👀 https://www.facebook.com/285105268637963/posts/1225296187952195/?d=n

Уривочок із оповідання @yatsuta_lesya із космічної збірки 'HyperJump' ⬇️
"Я відчувала, як захоплення сестри росло з кожною секундою і як все навколо мене втратило звичні горизонти життя. Тепер та частина мене, котра всі роки була поряд, вирушала у невідомість, а я лишалася тут, сконцентрована на її відчуттях, що підхоплювали мене, наче стрімка карусель. Я вслухалася в думки сестри.
⠀
Все навколо затихло. На станції Об'єднаного Центру Підкорення Космосу (ОЦПК), де були сотні людей, приклеєних до своїх моніторів, приладів і спостережень за кораблями, в якусь мить настала суцільна тиша. На великому табло, котре я бачила зі своєї капсули, почався відлік.
На «старт» дали якихось двадцять секунд. Двадцять секунд до початку чи не найважливішого етапу для всього людства. Двадцять секунд, в які я могла думати лише про те, що там моя сестра з німим захопленням жадає вирватися в обійми неосяжного космосу. І кожна цифра, що висвічувалася на табло, відбивалася стуком в моїх вухах.
⠀
«Заспокойся, Коро, мені потрібна концентрація», – я любила такий її ментальний голос, бо зараз він був живий, тремтячий і нетерплячий. Наше хвилювання зливалося воєдино завдяки нейролінії під назвою «TWINS». Назвали в честь тих, на кому її вперше тестували, і єдиних, кому вона таки стала в пригоді.
⠀
Я видихнула, зосередилася на відліку, та не встигла остаточно прийти до тями, не встигла попрощатися з нею, як вся станція зірвалась одним єдиним словом "Старт".
https://www.instagram.com/p/CVVaxk8MdE-/?utm_medium=share_sheet

Доброї ночі, панденята. Будемо вас тішити не лише хорошим, а й зашкварним:

❗18+❗

"…Це схоже на страшний сон! Мене лишив цноти хлопець рідної сестри і вона нас застукала при цьому. Потім вона вигнала мене з кімнати, виволокла практично за волосся з нашої спільної квартири, подарованої батьками на наше повноліття.

Всім, хто скаже, що мріє про сестру близнючку я дам в око. Якраз я дійшла до тієї кондиції, коли море по коліно. Один день народження на двох, один подарунок на двох. І тепер один хлопець на двох.

Я хмикнула. Потім засміялася. Ті, хто сидів поруч боязко покосилися, а потім взагалі пересіли. Хмикнувши, відвернулася від дурних людей. Я святкую! Покрутивши головою вперлася поглядом у чоловіка. Ось це самець! Широкі плечі, але при цьому не величезний. Якщо сильно постаратися я б змогла обхопити його руками. Ну, середні пальчики точно б з’єднала. Густе русяве волосся в модній зараз зачісці: нахер все з боків, даєш свободу зверху! Середній ніс, тонкі губи, і зелені очі. Може контактні лінзи? Хіба існує такий насичений колір?..."

Белла Сніжна "Пропоную тільки інтим"
https://www.instagram.com/p/CVV_z5bs73k/?utm_medium=share_sheet

​​Виставка OLE! Леся Подерв’янського
⠀
Dymchuk Gallery представляє проект «OLE!» Леся Подерв’янського. До проєкту увійшли 8 живописних робіт з циклу «Корида», написаних автором протягом цього року. Композиційно сюжети полотен створені наче вірші японської поезії, де драматургія вибудовується на співвідношенні людини й природного оточення, яке умовно передано кольором, з ледь помітними, все вирішуючими деталями: напруженим застгилим рухом, поглядом, шпагою.
⠀
🕘 Виставка буде працюватиме до 21 листопада з вівторка до неділі (11:00-19:00)

Новий уривок до збірки "HyperJump".

Неймовірна Дар'я Гребельник , "Планета туману"

Запанувала тиша. Не дивлячись на намагання астронавтів бадьоро реагувати на ситуацію, холодний простір космосу все більше тиснув на свідомість кожного. Раптом панорама за вікном знову почала змінюватись.
— Так і має бути чи щось відбувається? — Род вражено дивився на те, як із синьо-фіолетових хмар виринають гігантські обриси планети. — Ми ж наче мали дрейфувати десь на орбіті.
Яра кинулась до моніторів.
— Ми наближаємось до планети! — її обличчя стало схвильованим.
— Тобто зійшли з орбіти і падаємо, ти хотіла сказати?
— Не зовсім. Схоже нас затягує чимось на кшталт велетенського торнадо…
— Типу бурі на Юпітері?
— Сподіваюсь, що ні, — зблідла Яра.
— Гаразд, — зосередився Род. — Ми здатні здійснити аварійну посадку?
— Теоретично, так.
— Схоже прийшов час перевірити на практиці, — невесело всміхнувся він і швидко попрямував до екіпірувального відсіку.
На півдорозі його почало трусити через сильну турбулентність, а ще через мить частково відмовила штучна гравітація. Род продирався, хапаючись за все що міг, аби хоч трохи прискорити своє напів плаваюче тіло, і кляв інженерів ОЦПК за таке далеке розташування відсіку для виходів у відкритий космос.
Коли астронавт повернувся, простір у вікні вже почав обертатись.
— Хутко в скафандри! — крикнув він Ярі, що марно намагалась керувати зорельотом.
Вони вдягнули скафандри, зафіксували себе в кріслах і напружено спостерігали, як фіолетовий гігант то виринає, то знову тоне у густому тумані. Зореліт почало нещадно трусити, а обертання стали ще швидшими. Астронавтів вдавило в крісла. Род зробив надзусилля щоб дотягнутися до монітора, на якому вже кілька хвилин з пронизливим звуком мерехтів напис: «Пошкоджено корпус корабля в технічному секторі. Ізолювати відсік?»
— Якщо ізолюєш — ми його втратимо! — ледве вичавила з себе Яра, бо тиск здавалось заштовхував слова назад у горло.
— А якщо ні, то ми загинемо, — прохрипів Род і рішуче натиснув «Так» на екрані.
Напис зник, а тиск збільшився настільки, що стало важко дихати. Останнє, що Род бачив — це непритомне обличчя Яри у візорі скафандра. А тоді все поринуло в полум’яну безодню…

Вітання, Аркушики! 🙂
Раді повідомити, що конкурс фентезі прози від проєкту "Аль Мор" вже стартував на Аркуші! 🌟 І ми з нетерпінням чекаємо ваші захоплюючі історії! 🦄☘️ Це може бути будь-який напрямок фентезі, а напередодні Геловіна, навіть, щось містичне та горорне 😈
Подати свою оповідку на конкурс можна тут 👉 https://arkush.net/allmor2021

Також не забувайте, що крім головних нагород від фестивалю "Аль Мор" цього року є рекордна кількість номінацій! 🤩 І Аркуш приготував для вас цілих дві: "Новий герой" та "Круте технофентезі"! 💥 Тож уважно читайте умови конкурсу та швидше долучайтесь до створення нових фентезійних світів! 😍
Умови конкурсу тут 👉 http://allmor.com.ua/konkurs_prosa

Творіть світи та пишіть фентезі солов'їною! 💙💛

#альмор_2022 #allmor_2022 #конкурс #проза #фентезі
#arkush_net #читайукраїнське #книги_українською #електроннікниги #аудіокниги #сучасналітература