Кейс-менеджери служби супроводу працюють із пораненими, звільненими з полону, з тими, хто тільки починає шлях до відновлення. Їхня робота — не про героїзм, а про щоденну людяність, турботу й системну підтримку.

«Розе» народилася у Вижниці — містечку на підніжжі Карпат. Любов до людей і природи ввібрала змалечку: мама — художниця, тато — працював у «Динамо Київ». Після навчання на факультеті соціології працювала з людьми, в проектах, у таборах, у команді. Пізнавала світ — через досвід, діалог, підтримку.

З початком повномасштабного вторгнення разом із командою створила волонтерську ініціативу «Червона Рута» — допомагали з житлом тим, хто втратив дім. Та з часом зрозуміла: хоче бути ближче до фронту. До тих, хто тримає лінію.

Так вона прийшла в службу супроводу 12-ої бригади «Азов». Працює в команді реадаптації та соціалізації, підтримує поранених, працює зі звільненими з полону, долучається до проєктів, які змінюють ставлення суспільства до військових.

«Ця робота — найважливіше, що в мене є. Наші бійці мотивують, надихають і нагадують, заради чого ми тримаємось».

На відео — день роботи кейс-менеджерки служби супроводу «Розе».

Підтримка — частина процесу відновлення після поранення.

До 11-ої річниці «Азову» команда хорунжої служби організувала невеликий, але щирий концерт у госпіталі. Щоб підтримати побратимів, які сьогодні борються за своє здоров’я.

Музика, живе слово і сміх — це теж спосіб бути поруч.

Тепер ще простіше отримати допомогу.

Служба супроводу «Азову» запустила власний чат-бот.
У ньому — короткий і зрозумілий маршрут для тих, хто потребує підтримки.

Чат-бот підкаже, до кого звернутись, які документи підготувати, і що робити далі.

Підключити чат-бот можна — за посиланням.

Оксана — мама Ярослава Отрока. Для нас — Фірста.

Ярослав був сапером і одним із тих, хто тримав оборону Маріуполя. Йому було лише 18, коли він приєднався до тоді ще полку «Азов».

До цього — активний учасник молодіжних рухів, виховник у таборі «Азовець», студент політології в КНУ імені Тараса Шевченка. Його шлях був коротким, але глибоким — сповненим сенсів, яких вистачить не на одне життя.

Ярослав загинув унаслідок страти українських військовополонених в Оленівці. Але він досі — поруч. У памʼяті. У виборі. У світлі, яке залишив по собі.

Як сьогодні живе мама героя та що вона робить для збереження памʼяті про сина — розповідаємо у першій серії відео, присвяченій Дню матері.

«Я знала!», — перше, що сказала мама «Пако», дізнавшись про повернення сина з полону.

Про те, як було — його мама знає не з новин. Про колонії, де немає ні ліків, ні їжі. Про клопів, мордування і голод. Про сни, у яких йому досі здається, що обмін був несправжній, і його знову везуть назад.

Вона чекала і не здавалася. Навіть коли про нього не було жодних новин. Навіть коли з’являлись фейки.

Сьогодні «Пако» вдома. А мама — поруч. І це найголовніше.

Про маму «Пако» — розповідаємо у другій серії відео, присвяченій Дню матері.

Віримо, що кожна мама дочекається свого сина 🫂

Про що питають військових підлітки?

Не “скільки вбив”, не “чи страшно вмирати”.
А — “чи ходите ви на побачення?”, “як подякувати, щоб це було щиро?”, “чи вам нормально, коли дивляться на протез?”

Саме такі запитання ставлять підлітки, коли говорять із військовими не через заголовки в новинах, а — наживо. Без бар’єрів. Без страху. І з величезною повагою.

Робота з дітьми та підлітками — одна з функцій служби супроводу. Бо дорослішаючи у країні, яка воює, вони мають право розуміти, хто і заради чого її боронить.

Друг «Пахом» — бойовий медик, що втратив кінцівку під час виконання бойового завдання, — приїхав у гості до школи «Майбутні». Говорив чесно, відповідав на будь-які запитання і разом з дітьми руйнував уявні стіни між військовими та цивільними.

Що справді цікавить тих, хто виростає поруч із війною — у відео.

Запрошуємо освітян та школи до співпраці. Для деталей — напишіть нам в Direct.