Під час зустрічі з Премʼєр-міністром Норвегії Йонасом Гаром Стере обговорили зусилля, необхідні для справедливого й тривалого миру.

Окрема увага – українському виробництву зброї, а саме далекобійних ракет і дронів. Норвегія вже безпосередньо інвестує в наш вітчизняний ОПК. Домовилися продовжувати цю співпрацю.

Дякую Норвегії за всю допомогу Україні від самого початку повномасштабного російського вторгнення та за збільшення підтримки цього року. Розраховуємо, що впродовж року сума оборонної підтримки зростатиме. Це те, що зможе забезпечити сильну позицію України.

🇺🇦🇳🇴

На Мюнхенській конференції з безпеки я наголосив, що європейська політика має бути не лише обнадійливою – вона повинна зробити так, щоб Америка хотіла бути поруч із сильною Європою. Європа має сама впевнено визначати своє майбутнє, щоб інші не мали вибору, окрім як поважати її силу.

Напередодні Мюнхена російський ударний безпілотник завдав удару по саркофагу, що вкриває зруйнований четвертий реактор Чорнобильської атомної електростанції. Дрон «Шахед», модифікований Росією за іранськими технологіями, ніс щонайменше 50 кг вибухівки. Ми розглядаємо це як символічний крок з боку Росії. Лише нещодавно обговорювали в Україні ядерну енергетику як ключовий фактор енергетичної безпеки попри постійні російські атаки. Готуємо розширення Хмельницької атомної електростанції – буквально за день до Мюнхена я був там, на станції, – за участі американського бізнесу, зокрема компанії Westinghouse. Це посилить енергетичну безпеку не лише України, а й усієї Європи. Ми також обговорювали Запорізьку АЕС – найбільшу у Європі атомну станцію, яку окупувала Росія, – із Президентом Трампом і його командою. І якою є відповідь Росії? Удар безпілотника по саркофагу Чорнобильської АЕС, у якому зберігається радіоактивний пил та уламки. І це не якесь безумство. Це позиція Росії. Країна, яка завдає таких ударів, не хоче миру. Вона не готується до діалогу. Майже щодня Росія спрямовує на нас до сотні «шахедів», а також наносить удари балістичними ракетами та авіабомбами. Але це ще не все.

Цього року Москва планує створити 15 нових дивізій – 150-тисячне військо. Це більше, ніж національні армії більшості європейських країн. Росія щотижня відкриває нові призовні пункти. І Путін може собі це дозволити: ціни на нафту все ще доволі високі, щоб він міг ігнорувати світ. У нас є чіткі розвіддані: цього літа Росія планує відправити війська до Білорусі під приводом «навчань». Саме так вони розгортали війська перед повномасштабним вторгненням в Україну. Чи призначені ці російські сили в Білорусі для нападу на Україну? Можливо. А може, вони для вас. Не забуваймо: Білорусь межує з трьома країнами НАТО. Вона стала плацдармом для російських військових операцій. Путін і Лукашенко відкрито заявляють, що в Білорусі розміщена заборонена зброя – ракети середньої дальності й навіть ядерна зброя. Путін розглядає Білорусь як чергову російську провінцію.

Якщо хтось створює військовий плацдарм, що нам із цим робити? І найважливіше, що ми можемо зробити до наступного нападу? Росія вже влаштовувала провокації на кордонах Польщі та Литви – використовуючи кризу з мігрантами, організовану російськими спецслужбами для дестабілізації ситуації. Але що, як наступного разу це будуть не мігранти? Що, як це будуть російські або північнокорейські війська? Не робіть хибних висновків: північнокорейці не слабкі. Вони вчаться вести сучасну війну. А як щодо ваших армій? Чи готові вони? Якщо Росія почне операцію під чужим прапором або вторгнення з Білорусі, як це було з Кримом у 2014 році, як швидко відреагують союзники? І чи відреагують узагалі?

Учора тут, у Мюнхені, віцепрезидент США чітко дав зрозуміти: колишні відносини між Європою та Америкою закінчуються. Відтепер усе буде по-іншому, і Європа має адаптуватись. Я вірю у Європу. І ви теж маєте вірити. І я закликаю вас діяти—заради себе, заради Європи, заради ваших народів, ваших домівок, ваших дітей і нашого спільного майбутнього. Для цього Європа має стати самодостатньою, об’єднаною спільною силою, українською та європейською. Зараз українська армія завдяки світовій підтримці стримує Росію. Але якщо не ми, то хто їх зупинить? Будьмо чесними: ми не можемо виключити того, що Америка може сказати ні Європі стосовно викликів, які їй загрожують.

Багато лідерів говорили про те, що Європі потрібні власні збройні сили – Армія Європи. Я вважаю, що цей час настав. Необхідно створити Збройні сили Європи. Це не складніше, ніж рішуче протистояти російським атакам, як ми це вже робимо. Але йдеться не лише про збільшення оборонних витрат як частки ВВП. Гроші потрібні, але самі по собі гроші не зупинять ворожого наступу. Зброя та треноване військо не даються задарма, але річ не лише в бюджеті. Річ в усвідомленні людьми необхідності захищати свій власний дім. Без української армії самих лише європейських армій буде недостатньо, щоб зупинити Росію. Тільки наша армія у Європі має справжній, сучасний бойовий досвід. Але однієї нашої армії теж недостатньо. Нам потрібно те, що ви маєте змогу надати: зброя, підготовка, санкції, фінансування, політичний тиск і єдність.

Три роки повномасштабної війни довели, що ми вже маємо основу для об’єднаних європейських збройних сил. Тепер, коли ми ведемо цю війну й закладаємо засади миру та безпеки, ми маємо розбудувати Збройні сили Європи, щоб майбутнє Європи залежало тільки від європейців і рішення про Європу ухвалювали у Європі. Саме тому ми говоримо з європейськими лідерами й зі Сполученими Штатами про військові контингенти, які можуть забезпечити мир не лише в Україні, а й в усій Європі. Саме тому ми розвиваємо спільне виробництво зброї, насамперед безпілотників.

Данська модель спільного інвестування у виробництво озброєнь в Україні вже добре працює, і дуже успішно. Лише торік завдяки зусиллям українців і партнерів ми виробили понад 1,5 мільйона безпілотників різних типів. Україна сьогодні є світовим лідером у використанні безпілотників у бойових діях. Це наш успіх, але це також і ваш успіх. Усе, що ми будуємо для власної оборони, зміцнює і вашу безпеку. Це ж має стосуватись і артилерії, протиповітряної оборони та бронетехніки. Усе, що потрібно для захисту життя в сучасній війні, має вироблятись у Європі в повному обсязі. Європа має все необхідне. Європі просто треба об’єднатись і почати діяти так, щоб ніхто не міг сказати Європі ні, командувати нею або поводитися з нею як зі слабкою силою. Ідеться не лише про накопичення зброї. Ідеться про робочі місця, технологічне лідерство й економічну силу для Європи.

Минулої осені у своєму Плані перемоги я запропонував замінити частину американського контингенту у Європі українськими військами, якщо Україна буде в НАТО. Якщо США зменшать свою присутність, це буде небезпечно, але Європа має бути готовою. Я порушив це питання ще до виборів у США, оскільки бачив, куди рухається американська політика. Але Америка має побачити, куди рухається Європа. Цей напрям європейської політики має бути не просто обнадійливим – він повинен зробити так, щоб Америка хотіла бути поруч із сильною Європою. Європа має самостійно визначати своє майбутнє. Нам потрібна впевненість у власній силі, щоб інші не мали вибору, окрім як поважати європейську силу. Без європейської армії це неможливо. Ідеться не про заміну Альянсу НАТО, а про збалансований внесок Європи у наше партнерство з Америкою. Такий же підхід потрібен і в дипломатії—спільна робота заради миру. Україна ніколи не погодиться на угоди, укладені за нашою спиною, без нашої участі. Те саме має стосуватися всієї Європи.

Жодних рішень щодо України без України. Жодних рішень щодо Європи без Європи. Європа повинна мати місце за столом, коли ухвалюють рішення щодо її майбутнього. Усе інше нічого не варте. Якщо нас виключають із переговорів про наше ж майбутнє, це поразка для всіх. Подивіться, що намагається зробити Путін. Це його гра: Путін хоче переговорів з Америкою тет-а-тет, так само як перед війною, коли вони зустрілись у Швейцарії та, здавалося, збиралися поділити світ. Далі він спробує домогтися того, щоб Президент США стояв на Красній площі 9 травня – не як поважний лідер, а як масовка в його спектаклі. Нам це не потрібно. Нам потрібен справжній успіх, справжній мир. Дехто у Європі, можливо, не до кінця розуміє, що відбувається у Вашингтоні. Але зосередьмося на розумінні самих себе – саме тут, у Європі. Спершу ми маємо дати силу Європі.

Чи потрібна Європа Америці? Як ринок збуту – так. А як союзник? Щоб відповідь була так, Європі потрібен єдиний голос, а не десяток окремих голосів. Навіть ті, хто регулярно приїжджає в Мар-а-Лаго, мають бути частиною сильної Європи, бо Президент Трамп не любить слабких друзів – він поважає силу. Дехто у Європі може відчувати невдоволення щодо Брюсселя. Але будьмо відвертими: якщо не Брюссель, то Москва. Це геополітика. Це історія. Москва розірве Європу на частини, якщо ми, європейці, не довірятимемо одне одному.

Кілька днів тому Президент Трамп розповів мені про свою розмову з Путіним. Він жодного разу не згадав, що Америці потрібна Європа за цим столом. Це багато про що говорить. Старі часи, коли Америка підтримувала Європу просто тому, що завжди це робила, минули. Президент Трамп якось сказав: «Важлива не та сім’я, у якій ти народився, а та, яку ти збудував». Ми маємо збудувати якомога тісніші відносини з Америкою – нові відносини, – але як європейці, а не як окремі нації. Ось чому нам потрібна єдина зовнішня політика – скоординована дипломатія, зовнішня політика спільної Європи. І закінчення цієї війни має стати нашим першим спільним успіхом у цій новій реальності.

Уже працюємо над тим, щоб 24 лютого, у третю річницю повномасштабного вторгнення Росії, ми могли зібратися разом у Києві та онлайн. Усі європейські лідери, усі ключові партнери, які захищають нашу безпеку, від Іспанії до Фінляндії, від Великої Британії до Польщі, від Вашингтона до Токіо. Ця зустріч має дати чітке бачення наших наступних кроків щодо миру, гарантій безпеки та майбутнього нашої спільної політики. І я не вірю в гарантії безпеки без Америки: вони будуть слабкими. Але Америка не дасть гарантій, якщо сама Європа не матиме сильних гарантій.

Я також не зніматиму питання членства України в НАТО з порядку денного. Але зараз найвпливовішим членом НАТО, схоже, є Путін, адже його забаганки здатні блокувати рішення НАТО. І це при тому, що саме українська армія зупинила Росію – не країна НАТО, не війська НАТО, а лише наш народ і наша армія. На боці України в цій війні не воюють іноземні армії. Але Путін втратив у цій війні майже 250 тисяч солдатів. Понад 610 тисяч були поранені. Лише в Курській битві наші війська знищили майже 20 тисяч російських солдатів. Ми повністю знищили північнокорейські підрозділи, які Путін був змушений ввести, бо його власних сил не вистачало, щоб стримати наш контрнаступ.

Понад пів року українці утримують позиції на російській території, хоча саме Росія хотіла створити буферну зону на нашій землі. Я пишаюся Україною та нашим народом. Але зараз я прошу кожного з вас чесно відповісти: якби Росія прийшла по вас, чи могла б ваша армія воювати так само? Я не хочу, щоб комусь колись довелося це з’ясовувати. Ось чому ми говоримо про гарантії безпеки. І саме тому ми вважаємо, що основою будь-яких гарантій безпеки для України має бути членство в НАТО. Або якщо не це, то умови, які дадуть нам змогу побудувати інше НАТО просто тут, в Україні.

У якийсь момент буде визначена межа між війною та миром. Де ця межа буде проведена й наскільки вона буде міцною, залежить від нас. Східний кордон України, східний кордон Білорусі, східні кордони країн Балтії, східний кордон Фінляндії. Це найміцніша лінія безпеки для всіх нас у Європі, тому що це лінія міжнародного права. Чи пам’ятаємо ми ще, що таке міжнародне право? Будьмо чесними: «міжнародне право» – ці слова вже звучать дещо застаріло. Але я вважаю, що місія Європи – зробити так, щоб міжнародне право все ще мало значення.

Які гарантії безпеки може запропонувати Путін? До війни багато хто сумнівався, чи зможуть українські інституції витримати тиск Росії. Але зрештою саме Путін зіткнувся з внутрішнім збройним повстанням. Саме йому довелося захищати свою столицю від своїх воєначальників. Уже одне це свідчить про його слабкість. Що буде з мільйоном російських солдатів, які воюють в Україні? Де вони воюватимуть, якщо не в Україні? Ми не можемо просто погодитися на припинення вогню без реальних гарантій безпеки, без тиску на Росію, без системи стримування Росії.

Щоб воювати з нами, Путін стягнув війська із Сирії, Африки, Кавказу, навіть із частини Молдови. І тепер він стикається з нестачею бойових сил. Якщо ця війна закінчиться не так, як треба, у нього буде надлишок загартованих у боях солдатів, які вміють лише вбивати й мародерствувати. І це ще одна причина, чому долю цієї війни не можуть визначити лише кілька лідерів: ні Трамп і Путін, ні я та Путін, ні будь-хто тут, у Мюнхені, наодинці з Путіним. Ми маємо тиснути разом, щоб досягти справжнього миру.

Путін не може запропонувати реальних гарантій безпеки. Не лише тому, що він брехун, а й тому, що Росії в її нинішньому стані потрібна війна, щоб утримати владу. І світ має бути від цього захищений. Що для цього потрібно? Збройні сили Європи як оновлення НАТО. Спільна європейська зовнішня політика. Рівень європейської співпраці, який Вашингтон має сприймати серйозно. Міжнародне право. Продовження тиску на Росію, тому що мир гарантує саме цей тиск, а не слова Путіна, не просто якісь папери.