🕯 Вічна пам’ять і Слава нашому Герою Вячеславу Кушніру

Вячеслав «Маус» Кушнір навчався в духовній семінарії і планував стати священником. Та все змінилося у 2017 році, коли він приєднався до полку «Азов». Згодом він став командиром відділення 1-го взводу 2-ої роти 2-го батальйону.

Коли розпочалося повномасштабне вторгнення Вячеслав був на навчальній базі в Золочеві. Однак, одразу ж вирушив до Маріуполя, аби боронити місто, в якому перебувала його кохана дружина Поліна. Подружжя розминулось по дорозі, вони так і не змогли побачитись востаннє.

Вячеслав Кушнір загинув 15 квітня 2022 року від кульового поранення в шию. Під час прориву на «Азовсталь» він прикрив собою побратимів. Рідні військового шість місяців не мали офіційної інформації та сподівалися, що він живий. На початку жовтня 2022 року його тіло знайшли та ідентифікували.

Вячеслав посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.

🕯Ми пам’ятаємо.

#ВічнаСлава

🚀 Подписаться / Eng X / Bluesky / Eng Тelegram

🕯 Вічна пам’ять і Слава нашому Герою Андрію Кушніру

24-річний нацгвардієць із Хмельницького Андрій Кушнір залишив цей світ 31 травня 2024 року, боронячи Україну біля села Липці на Харківщині. Його життя – мов спалах: яскраве, сповнене мрій і любові до людей.

Ще хлопчиком Андрій захоплювався автомобілями. Разом із батьком гуляв повз автосалони, розпитував про двигуни й колеса. Після училища, де здобув фах автослюсаря, пішов на «Нову пошту».

У 2021 році Андрій пішов на строкову службу до Нацгвардії. Спершу ніс варту в Києві, потім охороняв блокпости.

На Харківщині, куди його відправили в складі бригади «Хортиця», Андрій став гранатометником. У першому бою разом із другом потрапив під мінометний обстріл.

Друга не стало миттєво, а Андрія дві години намагалися врятувати. Та доля вирішила інакше.

Хлопець загинув 31 травня 2024 року під час виконання службових обов’язків поблизу села Липці на Харківщині. Воїну було 24 роки.

🕯Ми пам’ятаємо.

📸Меморіал

#ВічнаСлава

🚀 Подписаться / Eng X / Bluesky / Eng Тelegram

🕯 Вічна пам’ять і Слава нашому Герою Максиму Кривцову

Максим народився у Рівному, у 2014 році закінчив Київський національний університет технологій та дизайну. Був учасником Революції гідності.

Пішов на війну добровольцем у 2014 році. Воював у складі 5-го батальйону ДУК «Правий сектор» (листопад 2014 – жовтень 2015), надалі – старший кулеметник у Бригаді швидкого реагування Нацгвардії України (2016-2019; зараз – «Рубіж»).

Згодом працював у Центрі реабілітації та реадаптації учасників АТО та ООС і Veteran Hub. Після початку повномасштабної війни повернувся на фронт.

2023 року вийшла збірка віршів Максима Кривцова «Вірші з бійниці», яку визнали однією з найкращих книжок української поезії у 2023 році за версію українського ПЕН.

Пісні на вірші Максима виконує група Yurcash («Юркеш») – «Панівна висота», «Він у ЗСУ, вона у ТрО», «Жовтий скотч».

33-річний боєць Сил спецоперацій ЗСУ і поет Максим Кривцов загинув 7 січня 2024 року, разом зі своїм рудим котом.

🕯Ми пам’ятаємо.

📹 Суспільне Культура

#ВічнаСлава

🚀 Подписаться / Eng X / Bluesky / Eng Тelegram

🕯 Вічна пам’ять і Слава нашому Герою Микиті Чимшиту

Він народився у місті Златополі (Первомайський) Харківської області. З дитинства був активним і талановитим: із п’яти років відвідував гурток народного танцю «Колорит», грав на акордеоні, закінчивши музичну школу, брав участь у шкільних заходах і виступав у команді КВК. Хлопець також захоплювався боксом і пройшов курс молодого бійця від «Азову».

Після закінчення Красноградського медичного коледжу у 2018 році Микита здобув фах фельдшера. Він працював у Первомайському відділенні невідкладної медичної допомоги та завідував фельдшерсько-акушерським пунктом у селищі Киселі.

У 2020 році хлопець продовжив освіту, здобувши спеціальність із фізичної реабілітації в Миколаївському міжрегіональному інституті розвитку людини, а також пройшов курси масажу.

Микита був людиною слова, доброю і чуйною. За що б не брався – доводив до кінця. Він цінував порядність, поважав інших і мріяв про власну сім’ю – навіть призначив дату весілля.

15 травня 2020 року Микита Чимшит приєднався до лав ЗСУ, ставши бойовим медиком взводу 79-ї окремої ДШБ. У 2021 році він пройшов курс підвищення кваліфікації з тактичної медицини, де отримав найвищі оцінки.

Повномасштабне вторгнення 24 лютого 2022 року «Док» зустрів у зоні ООС разом із побратимами. З перших днів війни він рятував життя, виносячи поранених і загиблих під обстрілами. Побратими згадують, що завдяки його професійності та відданості вдалося зберегти не одне життя.

25 квітня 2022 року біля Ямполя на Донеччині підрозділ Микити потрапив в оточення. Під час евакуації поранених і загиблих ворог розпочав мінометний обстріл, а згодом захопив позиції українських воїнів. Микита загинув, залишившись вірним своїй присязі – рятувати до останнього. Понад рік він вважався зниклим безвісти, аж поки 31 травня 2023 року експертиза ДНК не підтвердила його загибель.

2 червня 2023 року Микиту Чимшита поховали на Алеї Слави міського кладовища у рідному Златополі.

Посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеня, орденом «За волю та мужність», нагрудним знаком «Комбатантський хрест».

🕯Ми пам’ятаємо.

🎥 Меморіал Героїв

#ВічнаСлава

🚀 Подписаться / Eng X / Bluesky / Eng Тelegram

🕯 Вічна пам’ять і Слава нашому Герою Назару Кушніру

Назар народився на Хмельниччині, згодом переїхав до обласного центру. Вчився у школі №12, закінчив Кам'янець-Подільський ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою.

У 2021 році підписав контракт зі ЗСУ. Служив у 95-й окремій десантно-штурмовій бригаді, обіймав посаду стрільця-снайпера, був командиром відділення.

Загинув 19 жовтня 2024 року, виконуючи бойове завдання поблизу присілку Леонідово в Суджанському районі Курської області РФ. Хлопцю тепер назавжди 21 рік.

У нього залишилися батьки, брат, дві сестри та донька.

🎖У 2022 році Назара Кушніра нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня, у 2024-му – відзнакою Головнокомандувача ЗСУ «Золотий хрест». Посмертно воїна відзначили орденом «За мужність» ІІ ступеня.

🕯Ми пам’ятаємо.

📸memorial.of.heroes

#ВічнаСлава

🚀 Подписаться / Eng X / Bluesky / Eng Тelegram / Threads

🕯 Вічна пам’ять і Слава нашому Герою Олександру Оксанченку

Світ знає його, як пілота-аса, який переміг у низці міжнародних авіашоу у Великобританії, Угорщині, Румунії, Польщі, Чехії, Данії, Бельгії та Мальті. Для українців – він Герой, який захищав небо столиці у перші дні повномасштабного вторгнення Росії.

На початку кар'єри Олександр Оксанченко служив у винищувальному полку ППО на Дніпропетровщині. Згодом перейшов до Миргородського 831-го винищувального авіаційного полку, якому присвятив понад 20 років життя.

Міжнародна авіаційна спільнота визнала Оксанченка одним із найкращих льотчиків-винищувачів світу та одним із найкращих майстрів повітряного пілотажу. Навчаючи молоде покоління, пітот-ас завжди говорив, що фігури вищого пілотажу – це не просто гарно й видовищно, це – елементи повітряного бою.

Останній виліт льотчика відбувся 25 лютого 2022 року. Оксанченко загинув, відволікаючи на себе ворожу авіацію. Пілоту посмертно присвоєно звання Герой України. Також на його честь названо вулиці у Миргороді, Кременчуці, Полтаві та Києві.

🕯 Ми пам’ятаємо.

📹 Телеканал Київ

#ВічнаСлава

🚀 Подписаться / Eng X / Bluesky / Eng Тelegram / Threads

🕯Вічна пам’ять і Слава нашому Герою Олексію Половку

Олексій Половко народився 12 грудня 1975 року в смт Вугляр, м. Макіївка, Донецької області. Потім родина переїхала до міста Фастів Київської області.

В 1991 році Олексій закінчив Фастівську ЗОШ № 9 і вступив у Київське річкове училище на спеціальність “Технічна експлуатація електроустаткування та автоматики суден», яке закінчив 1995 році і отримав кваліфікацію техніка-електромеханіка.

Він був моряком, працював, зокрема, і на іноземні компанії. Міг залишитися жити за кордоном, але завжди повертався до України.

Із перших днів повномасштабної війни приєднався до 208-го батальйону тероборони. У квітні 2024-го його перевели до 134-го батальйону та направили на Покровський напрямок, де його прикомандирували до 47-ї окремої механізованої бригади «Маґура».

Воїн загинув 29 квітня 2024 року, відбиваючи штурм біля села Соловйове на Донеччині. Йому було 48 років.

Вдома залишились мати, брат, невістка та племінник.

🕯 Ми пам’ятаємо.

📹 memorial.of.heroes

#ВічнаСлава

🚀 Подписаться / Eng X / Bluesky / Eng Тelegram / Threads

🕯Вічна пам’ять і Слава нашому Герою Івану Свиридюку

Іван народився у с. Червоне в Бердичівському районі на Житормирщині. Закінчив місцевий ліцей, потім – Київський інститут бізнесу і технологій. Працював апаратником виробництва сухих молочних продуктів на маслосирзаводі.

Захоплювався технікою, автомобілями, механікою. Займався боксом, відвідував спортивні секції.

У квітні 2023 року хлопець вступив до ЗСУ, щоб захистити свою Батьківщину від ворогів. Воював у лавах 5-ї окремої штурмової Київської бригади. Був навідником-оператором штурмової роти.

Старший солдат Іван Свиридюк загинув 26 лютого 2024 року, врятувавши життя побратимам під час виконання бойового завдання поблизу села Іванівське на Донеччині. За місяць до цього, 31 січня, захиснику виповнилося 20 років.

🎖За час служби Івана нагородили медаллю «Ветеран війни» та відзнакою Міністерства оборони України «Залізний хрест». Посмертно — орденом «За мужність» ІІІ ступеня та присвоєно звання «молодший сержант».

🕯 Ми пам’ятаємо.

📸 memorial.of.heroes

#ВічнаСлава

🚀 Подписаться / Eng X / Bluesky / Eng Тelegram / Threads

🕯 Вічна пам’ять і Слава нашому Герою Андрію Кравцю

Андрій Кравець — військовослужбовець Державної прикордонної служби України, який віддав своє життя за Батьківщину, залишивши по собі світлу пам’ять та глибокий слід у серцях рідних, друзів та побратимів.

Андрій пішов шляхом батька, який також служив у Державній прикордонній службі України. Разом вони навіть їздили у зону АТО. На жаль, батько Андрія помер у січні 2025 року від інсульту.

11 березня 2022 року Андрій прийняв свій останній бій на підступах до Чернігова. Його підрозділ діяв у надскладних умовах — зв’язку майже не було, ворог підійшов надто близько до позицій прикордонників, бій був контактним. Прикордонники вступили у бій, щоб не допустити прориву диверсійної групи в глиб міста. Андрій загинув, обороняючи українську землю.

Поховання бійця відбувалося у складних умовах — тоді було небезпечно навіть пересуватись містом. Але рідні зробили все, щоб він спочив з гідністю. Ховали воїна його батько та найкращий друг під свист куль над головами. У той же день у будинок його родини влучив ворожий снаряд. Дім, у якому виріс Андрій, було знищено.

У прикордонника залишилась дружина Дар’я та донечка Каріна.

🕯Ми пам’ятаємо.

📹 МВС України / проєкт «Розстріляні Росією»

#ВічнаСлава

🚀 Подписаться / Eng X / Bluesky / Eng Тelegram / Threads

🕯 Вічна пам’ять і Слава нашому Герою Володимиру Чорному

Володимир Чорний з Кропивницького — відомий художник-декоратор, який працював над десятками українських фільмів, зокрема «Памфір», «Залізні метелики», «Наші котики», а також кліпами гуртів «Океан Ельзи» та «ТНМК». Попри щільний графік, мріяв повернутися до малювання та гравюр.

З початком повномасштабного вторгнення РФ Володимир твердо вирішив захищати Україну. Добившись свого, вступив до війська та отримав позивний Кара («чорний» тюркською). На посаді головного сержанта командував підрозділом, що тримав оборону на напрямку «Сватово-Кремінна», захищав Мар’їнку та звільняв Лиман.

В армії Володимир здобув авторитет за сміливість і готовність допомогти. Під час відступу з позиції під обстрілом він врятував пораненого побратима, витягнувши його з води разом зі зброєю.

У розмовах із коханою зізнавався, що війна змінила його пріоритети: мріяв після перемоги займатися творчістю, а не лише заробітком. Проте 9 травня 2023 року з фронту надійшла страшна звістка про його загибель...

🕯Ми пам’ятаємо.

📸 memorial.of.heroes

#ВічнаСлава

🚀 Подписаться / Eng X / Bluesky / Eng Тelegram / Threads

🕯 Вічна пам’ять і Слава нашому Герою Івану Лєщєнкову

Капітан Лєщєнков розпочав свій бойовий шлях ще у 2014-му — з перших днів війни на сході України. З юності він був відданим уболівальником футбольного клубу «Зоря», за що й отримав позивний «Фанат».

2016-го року Іван приєднався до легендарної 93-ї бригади «Холодний Яр». Після повномасштабного вторгнення повернувся на передову — звільняв населені пункти Балаклійської та Барвінківської громад Ізюмського району.

Іван загинув 14 липня 2022 року під час виконання бойового завдання поблизу села Дубравне на Харківщині.

Іван Лєщєнков посмертно удостоєний звання «Герой України». На його честь у Харкові було перейменовано провулок Балашовського, а в Запоріжжі вулицю Добролюбова, де базувалася «Зоря», перейменували у Фанатську.

🕯Ми пам’ятаємо.

📹 TsukorUA / Серце нації | Історія героя України Івана Лєщєнкова

#ВічнаСлава

🚀 Подписаться / Eng X / Bluesky / Eng Тelegram / Threads