"Мракобісся" або "Обскурантизм" - у сьогоденні цей термін використовується часто як загальна назва для палео-консерватизму, чи фанатично релігійного світогляду.

Але початкове його вживання у суперечці двох поважних інтелектуалів мало зовсім інший сенс, та й сама історія виникнення доволі цікава.
Насправді, мракобісся - це догматичність та відсутність сумнівів, яка може існувати за будь-якого рівня знань, освіти та будь-яких релігійних чи ціннісних поглядів людини. Про це - у новому відео на нашому каналі!

Посилання на відео

Підтримати нашу ініціативу:
👉 Patreon: https://www.patreon.com/OstanniyCapitalist
👉 Монобанк: 5375411500281410

Наскільки великим має бути уряд? 🚩Ліві проти 💰Правих

Ліві вважають, що держава має бути найбільшою силою в суспільстві: уряд, серед іншого, має контролювати освіту кожної дитини, надавати всім медичну допомогу та регулювати – часом до дрібниць – діяльність підприємців.

Наприклад, у Німеччині уряд законодавчо визначає години закриття магазинів. Коротко кажучи, в ідеалі не повинно існувати іншої влади, яка б конкурувала з урядом. Ані батьки, ані підприємства, ані приватні освітні заклади, ані релігійні установи, ані навіть власне людське сумління.

У цьому відео пояснюємо, чому це хибна думка: https://youtu.be/8D3AfsU7Ahg

10 бізнесменів з Харкова пообіцяли докласти усіх зусиль, щоб привести до відповідальності винуватця у смертельній ДТП.

Ідеться, ймовірно, про 16-річного підлітка який міг сидіти за кермом. Внаслідок аварії загинув один чоловік, ще троє людей помістили в реанімацію.

Як бачте, вільні люди, які заробили в конкуренції здатні об'єднуватися і вирішувати проблеми, коли дехто готовий продатися, навіть коли мова йде про життя людини.

​​В інтернеті останнім часом ширяться хибні порівняння капіталізації компаній з ВВП країн.

Як на цій інфографіці, де порівнюється капіталізація Apple - на даний момент 2 найдорожчої компанії світу.
І ось у чому помилка.

ВВП країни - це вартість усіх товарів і послуг, які вона виробила протягом року.

Капіталізація компанії - це її абсолютна вартість. Тобто весь сформований нею капітал за весь період її існування. І те, скільки за нього готові заплатити люди.

Тільки активи України, наприклад, за останніми оцінками перевищують $3,2 трильйони доларів. Що куди більше, ніж капіталізація будь-якої компанії світу. А якщо порівнювати ще точніше - то активи України перевищують активи Apple у 10 разів (при капіталізації у 2,46 трильйона доларів активи компанії складають більше 300 мільярдів).

Капіталізація ж України безцінна. Бо для багатьох українців - вона найбільша цінність. Що вони демонструють, віддаючи навіть свої життя у боротьбі за неї.

Щодо ВВП, то його набагато доцільніше порівнювати з чистими прибутками компаній. І тут ми бачимо те ж: ВВП України у 2020 складало 155 мільярдів доларів, проти прибутків Apple у 111 мільярдів.

Що вже говорити, про багатші і розвинутіші країни, ніж Україна?

Так, звичайно, не можна заперечувати той факт, що роль компаній росте. Але і обманювати людей не можна, говорячи, що компанії вже грають більшу роль, ніж цілі країни.

Ну і ми віримо, що така капіталізації України скоро буде приносити всім нам дохід. Треба просто ряд речей до ладу довести.

Ще більше про економіку ви можете дізнатися у нашій новій книзі, замовити яку можна за посиланням.

Ми ще не цілковито позбулися свого минулого. Думка, що нам усе має дати держава, це наша радянська спадщина. Ніби ми маємо сидіти, склавши руки, та лише дивитися, як і що держава нам дає. Це типова радянська ментальність. У такий спосіб тоді усе контролювали. Наше завдання тепер – навчитися думати і творити самостійно.
Блаженніший Любомир Гузар

взяли у Ігора Козловського

Продовжуємо цикл статей "Вільний ринок у нас в крові". А ви як завжди можете придбати футболку "Вільний ринок у нас в крові" та з іншими націонал-буржуазними принтами за посиланням.

Сьогодні про промисловицю, яка заснувала першу українську кондитерську фабрику на Галичині

1918 рік приніс Климентині Авдикович скруту. Помер чоловік. Їй самій потрібно було прогодувати, одягнути, дати освіту двом малим дітям… Це в додачу до глибокої кризи, яку принесла визвольна війна. Ще й ніяк не вдавалося вибити собі вдовичу пенсію.

Жінка почала підробляти по українським суспільним установам у Перемишлі. Але цього не вистачало: іноді доводилося жити продаючи за копійки одяг і книги покійного чоловіка.

Та один день змінив її життя. Ще у Відні, де лікували її чоловіка, у місцевого цукерника Климентина навчилася робити помадки - такий сорт м’яких цукерок. Вона вирішила заробити на свої навичці. Щоб зробити першу партію продала швейну машинку.

“За одержані гроші я купила перший мішок цукру. Думки переміняли одна одну. Стану незалежна, що більше – на хліб зароблю, а може й діло розвину… На маленькій залізній кухонці варила я цукор, утирала потім сироп на тарілці, красила, додавала смаків, прибирала зверху, накладала в коробки, тацки й сама розносила по буфетах і цукернях. Коли все порозпродувала, починала варити наново. Не про розбагатіння я мріяла. Запевнити дітям і собі прожиток, це була моя головна ідея”

Коли вона зрозуміла, що ідея гарна - продала ще частину краму чоловіка, на що купила перше обладнання, винайняла кілька невеликих господарських приміщень, привела їх до ладу, найняла дівчат. І з головою увійшла у підприємницьке життя.

Потрібно було думати про збут товарів, на що платити зарплатню, де зберігати продукцію.

Можливо б, вона і далі так займалася своєю маленькою фабричкою з 5 працівницями. Але одного разу Климентина поїхала до родичів у Львів. Вони вважали її не сповна розуму: та виносила з дому майно, а весь свій час і гроші витрачала на справу. Її очі палали завзяттям.

Що вже говорити, коли й під час поїздки з собою вона взяла своїх цукерок. Ходила Львовом та продавала: партію розкупили дуже швидко. Помадки сподобалися львів’янам і стали досить популярними.

Вже скоро після цього до неї у Перемишль завітав директор Повітового Союзу зі Стрия, який довідавшись про її “Фабрику” перший приїхав зробити замовлення. Клієнтів ставало все більше.

Згадуючи свій львівський успіх та думаючи про розширення виробництва, вона вирішила, що все ж треба відкриватися у Львові. Тоді там як раз звільнилося приміщення “Союзу збуту худоби”.

Власники погодилися їй його передати, за умови що Климентина приведе його до ладу. Та роботи було багато. Воно було у критичному стані. Три тижні вона їздила з Перемишля до Львова, робила ремонт і перевозила обладнання. Тоді почалася історія першої української кондитерської фабрики “Нова”.

У Львові її захопила активна робота. Підприємиця працювала цілодобово: вдень слідкувала за процесом виробництва солодощів, а вночі заповняла документацію. Опікувалася фінансами та шукала інвесторів.

Справи йшли б добре. Якби не проблеми з приміщенням. Власники будівлі з “Союзу збуту худоби” не дотрималися угоди. Прийшли та стали вимагати, щоб жінка негайно його покинула, а воно вже було у багато кращому стані, ніж спочатку. Трощили та викидали обладнання. Але працівниці схопилися, позносили усе викинуте назад та влаштували барикади не пускаючи незваних гостей.

Заворушення припинила погроза викликати адвоката. Ще кілька місяців будівлю патрулював поліціянт. Та якби жінка не хвилювалася, фабрика розвивалася. Було вже 15 працівників, відкрили власний магазин з солодощів. Окрім того, цукерки пакували й розсилали по всій Галичині.

Тоді щоб виграти у суперечці з “Союзом збуту худоби” Климентина звернулася до митрополита Андрея Шептицького. З ними він зарадити не зміг. Але 1924 року надав підприємиці 46 тисяч доларів позики (630 тисяч доларів за сьогоднішнім курсом) та власне приміщення під фабрику.

Жінка зраділа, сподіваючись, що відтепер справи підуть успішно. Закупила німецьке обладнання.

​​Магазини “Фортуни Нової” відкривалися у Львові, Стрию, Дрогобичі, товари розвозили по Волині, Холмщині, на Підлящщі, експортували солодощі навіть в США!

Та все так добре було не довго. Реконструкція будівлі затягувалася, що давало значні збитки, покупців ставало не настільки більше, як хотілося б, не було за що платити зарплатню робітницям і повертати борги. Ситуацію підігрівала інфляція.

У 1925 Клементина підписала з Шептицьким договір, за яким більшість прав управління передавалися йому. В обмін за свій кошт він закупив 3 вагони цукру та вагон бараболяного сиропу. для фабрики.

Підприємство працювало і розвивалося до 1939.
Тоді до влади прийшли більшовики й “Фабрику Нова” націоналізували. Коли Україна стане незалежною, її потужності візьмуть за основу для фабрики “Світоч”.

А Климентина виїхала до Відня, де вдруге вийшла заміж.

Не тіки заборона продажу землі визначає червоні оплоти планети.

Ще й Кока-кола. Цікаво, Венесуела з Іраном не в списку )))

Хотіли написати довге роз'яснення про те, що активи це не гроші, а оцінка. І якщо його ділити, то все пропаде. А той підприємець, який складає гроші, а не вкаладає, той дурень і швидко все втратить.

Але зупинилися. Бо про які банани може йти мова про соціалізмі?

Якщо це всі притензії турків, то все добре )

Отже, пропонуємо спільнотою конкурс на кращу назву.

Вже лунали пропозиції Хорунжий і Мазепа дрон.

Які ваші пропозиції пані і панове?

А ви говорите, що ринок землі не вигідний світовому підпіллю? Говоріть, говоріть🤨

Придбати футболку "Masonic reptilians are dreaming about УКРАЇНСЬКИЙ ЧОРНОЗЕМ" та з іншими націонал-буржуазними принтами можна за посиланням.

Ситуація давня, правда - актуальна

Ні, ми не закликаємо скасовувати паспорти. Так, Дія де в чому корисний сервіс.

Але це демонструє усю суть "реформ" за Зеленського - вони поверхневі. Немає системного погляду у сутність проблем і пошуку шляхів вирішення - їх просто маскують.

Це як пити "пілюлю" від симптомів хвороби, замість того, щоб лікувати її по-справжньому. Надіємося, повезе, і імунітет, яким є громадськість, спрацює. Бо шансів на нормальне лікування за таких "лікарів" в країни мало.

​​Спеціально до випуску нашої книги "Що потрібно знати українцям про економіку" вирішили розпочати рубрику Міфи про економіку. А книгу ви як завжди можете придбати за посиланням.

Міф №2: "Подивіться, наскільки багатий Маск/Безос/Гейтс/хто інший, його статки - десятки, сотні мільярдів доларів!”

Правда:

Чи дійсно багатство можна оцінити за статками?

Сумнівно. Статки цих великих бізнесменів оцінюються за вартістю їх акцій. Акція - це цінний папір, який дає його власнику права на частку компанії.

Вартість пакету (сукупності їх в руках однієї людини) акцій не показує нам реального становища їх власника.

Куди краще подивитися на прибутки. Наприклад, (частка прибутку компанії, яка сплачується власникам її акцій) Tesla Ілону Маску у 2020 виплатила близько 11 мільярдів доларів дивідендів. Дивовижна сума, так? Але все ж не така, як його статки.

Та й тут все не так, як хотілося б, за умовами договору з компанією Ілон Маск повинен усі свої гроші зберігати у вигляді акцій протягом 5 років з моменту їх отримання. Тобто, він не може ніяк їх витратити. Реальні факти свідчать, що мільярдер живе досить скромно, як на статки, якими володіє.

Звичайно, мабуть, він міг би дозволити собі куди більше. Ось як Білл Гейтс, який має годинник вартістю $941 тисячу доларів. Зазвичай, він одягає його дуже рідко. Тільки під час важливих переговорів. У повсякденному житті йому за часом допомагає слідкувати годинник за $20.

Так, мільярдери можуть дозволити собі такі надмірні витрати. Але у більшості випадків тут не йдеться навіть про мільйони доларів в рік.

Людина може дозволити собі куди краще життя і не маючи статків взагалі. Як політики, шоу-мени (у випадку з Україною - одне й друге одночасно), менеджери, навіть IT-спеціалісти. Вони можуть отримувати багатомільйонні прибутки. І як правило, шикують з ними на славу.

Але при цьому такі люди не створюють ніякого виробництва, активів. Не платять зарплати десяткам тисяч людей. У цьому і є унікальність мультимільярдерів, вони створюють у сотні, тисячі раз більше благ, ніж споживають. Рухаючи суспільство вперед.

І на кінець наведемо ще приклад. Можливо, ви успішний фахівець з зарплатою у тисячі доларів, орендуєте житло у Києві. І живете гарно. Але за логікою у наведеній спочатку тезі, ви куди бідніше своєї сусідки, припустимо, 68-річної пенсіонерки Марії Іванівни. Бо вона у Києві з народження і у 90-х свою квартиру приватизувала. Сьогодні її квартира (тобто, статки) коштує сотні тисяч доларів. Ви ж маєте тільки акції Apple на кілька тисяч, і на кілька сотень біткойнів. Ви бідняк, а вона - багатійка. Дарма, що має пенсію тільки 5 тисяч гривень.

ООН рахує гроші багатих людей планети.

Каже, ось якщо взяти частку активів того, чи іншого бізнесмена, можна повирішувти світові проблеми.

І справді, навіщо якісь проблеми вирішувати?

Розбиратися, чому в конкретних країнах голод не припиняється через постійні війни чи слабку організацію. Чому нездатні побудувати стійку економіку?

Краще посадити їх на дотаційну харчову голку. Яка ніяких проблем і не вирішить. А часто навпаки, посилить тих суб'єктів, які провокують громадянські війни, а отже і регулярні кризи і голоди.

А зробимо це за рахунок інших. Давайте просто перерозподіляти активи бізнесменів в тих країнах, у яких все добре.

Так переможемо. Інфа 100%

​​Багато диктатур хотіли б мати планову економіку. Розглянемо її переваги й те, як вона працювала у СРСР.

1. Найважливіше. Будь-яка праця – від робітника і до міністра – безплатна. Вона не має жодної вартості взагалі. Всі, насправді - раби у сенсі цього терміну.

2. Будь-який товар або будь-яка послуга – також безплатні.

3. Щоб не було хаосу в умовах того, що будь-яка праця, товар чи послуги безплатні, має бути хтось, хто вигадує від балди їхню вартість.

4. Щоб не було конфліктів, що будь-яка праця, товар чи послуга отримують свою вартість від балди, у СРСР було створено складну систему, яку описав у пізньому СРСР, тобто, ще тоді, Симоне Кордонський, він, до речі, серед моїх френдів. І він помітив та показав, як планова економіка працює насправді. А саме різні мафіозні клани домовляються один з одним, йдучи на взаємні поступки, що скільки буде коштувати. Саме мафіозні клани. І домовляються по-мафіозному. "У лазнях", а по теперішньому - "в саунах".

Розглянемо якесь підприємство, допустимо УніТАЗ. Його продукція нікому не потрібна, вона найнижчої якості. Продати закордон її не можна. Вона не має жодної вартості, лише як сировина. Але їй ціну вигадують, оформляючи держ. замовлення. Завдяки цьому держ. замовлення безплатна нікому непотрібна праця отримує також свою вартість. Від балди.

І ось робітники, виточуючи нікому непотрібні деталі цілий день, зайняті працею просто для медитації - щоб не вештатися вулицями, а працювати в УніТАЗі. Радянський Союз складався з таких УніТАЗів і якби не газ, нафта, ліс та інші ресурси, які продавалися за кордон, давно розвалився б.

Для диктатур - мрія мати державу УніТАЗів. Але така держава зараз швидко розвалиться. СРСР трималося завдяки тотальній гуманітарній неписьменності свого населення, щоб рівень соціальної рефлексії був би вкрай низьким. Зараз цього можна досягти лише наступним. Закриттям усього інтернету та забороною друкарства. Знову мало можливо.

Тому соціальний тренд у всьому світі – зниження ролі диктатур. XXI ст. стане їх заходом сонця.

via Андрей Шуман

Чому радянські заводи не мали шансів у незалежній Україні дивіться у нашому відео.

​​Чудово. Росія довгий час дусила нашу оборонку нездійсненними обіцянками.

Прийшов ж час суверенності і справжнього партнерства.

Про це в інтерв'ю Радіо Свобода сказав Надзвичайний та Повноважний Посол України в Турецькій Республіці Василь Боднар.

"Насправді, це питання, мабуть, місяців, а не років. І вже роботи ведуться щодо того, аби виділити відповідну земельну ділянку, щоб розпочати предметні роботи зі спорудження цього центру збереження і ремонту. І так само паралельним треком ідуть роботи щодо створення виробничих потужностей і започаткування виробництва «Байрактарів» в Україні", - сказав Боднар.

"Та інформація, якою я володію, каже про повномасштабне виробництво безпілотних апаратів «з нуля», які можуть використовуватись як для потреб Збройних сил України, так і для постачання на ринки третіх країн... І виробничі потужності в Туреччині, мені здається, досить заповнені. Тому додаткові виробничі потужності повного циклу також і в інтересі турецької сторони, щоб освоювати нові ринки і спільно проводити як випробування, так і пізніше, можливо, навчання деяких іноземних колег аби володіти цією технологією і спільно формувати оборонну сферу", - пояснив дипломат.

​​Коли в уряді говорять про захист національного виробника, вони частіше всього мають на увазі протекціонізм - створення додаткових обмежень для виробника зовнішнього, щоб внутрішній почувався на власному ринку комфортніше.

Але ми бачимо, що така практика рідко призводить до чогось хорошого. Економічний стан Куби, Венесуели, КНДР та інших бідних країн - прямий наслідок такого протекціонізму.

Річ у тому, що займаючи монопольне положення на внутрішньому ринку національний виробник починає відставати від іноземних. У прибутках, технологіях, робочій силі. Навіщо йому докладати зусиль, змінюватися, якщо немає конкурентів, а його товар і без того куплять? Тому протекціонізм призводить до деградації національної економіки.

Але багато сучасних країн досягли успіху завдяки іншим підходам до захисту національного виробника. Практично на наших очах дивовижні досягнення показали країни Центрально-Східної Європи, Південна Корея, Ірландія. У чому їх секрет?

Для зовнішнього виробника потрібно створювати не обмеження, а додаткові переваги. Щоб він приглянувся до вашої країни. Можливо, це простимулює його перенести виробництво у неї, і тоді він стане внутрішнім - корисним державі.

Сучасний "протекціонізм" (якщо це можна так назвати) - це створення конкурентних переваг для компаній: нижчі податки, менше регуляцій, чесніше правосуддя ніж в інших країнах. Це конкуренція за інвестора. А не вигнання іноземних виробників.

На хвилі економічного підйому у конкуренції заточаться і власні виробники, вони встановлять з новими партнерами зв’язки, підвищать ефективність, технологічність виробництва, щоб просто вижити.

Це згодом допоможе і їм зайняти гідне місце на світовому ринку.

Що ми вже побачили, після відкриття вільної торгівлі з ЄС. Українські виробники підняли рівень своєї продукції до європейських стандартів. І ту ж продукцію купують українці.

Від гарних умов для бізнесу виграють усі. Неможливо зарадити економіці зробивши іноземним компаніям умови ще гірші, ніж своїм.

​​На виборах в Японії Ліберально-демократична партія (не дивлячись на назву, за виключенням невеликого крила, це партія консервативна) здобула перемогу і набрала 261 місце, при необхідних для більшості 233 місць.

Не дивлячись на те, що новий лідер партії Фуміо Кісіда має найбільший рейтинг несхвалення за всю історію, це не завадило консерваторам здобути більшість. Хоч яким непопулярним є Кісіда, опозиційна ліва Конституційно-демократична партія (КДП) має ще дужчий антирейтинг, особливо в світлі їхньої тактичної співпарці з комуністами на місцевих виборах.

Втім ЛДП втратила 23 місця порівняно з минулим парламентом, тому вибори лідера партії таки далися в знаки (де були проігноровані суспільні настрої).

Друге місце посіла та ж таки КДП, але здобула лише 96 місць, втім це збільшення на 40 місць, порівняно з минулим разом.

Третє місце і 41 місце здобувєає партія Nippon Ishin no Kai (Партія інновацій), це така партія, що поєднує в собі економічне лібератріанство та мілітаризм, відноситься до правого спектру.

Четверте місце здобули буддисьскі консерватори з партії Комейто (які в коаліції з ЛДП), здобувши 32 місця.

Ще 11 місць має центрисьска (з нахилом вліво) Демократична партія для народу, 10 місць коммуністи, 3 місця ліво-ліберали з партії Рейва та 1 місце Соціал-демократична партія Японії.

Таким чином з 465 місць парламенту, ліві партії в нинішньому парламенті Японії матимуть лише 121 місце і ні на що не впливатимуть.

3 листопада об 11:30 громадськість вийде під Північний апеляційний адміністративний суд, де відбудеться засідання у справі TIU Canada. Аби поставити суддям просте питання: кому вони служать - українському суспільству та закону, чи Коломойському.

Деталі за посиланням.

❗3 листопада(середа), 12:00
Північний апеляційний господарський суд(вул. Шолуденка, 1а)