Новий розділ цієї війни (не)офіційно розпочатий. Скільки не записуй у «Конституцію Росії» окуповані території, аби «зберегти спадок» під ризиком палацових переворотів, зрештою Москві доведеться визнати умови на землі, які склалися. Для російських військ більше немає безпечних місць у межах… міжнародно визнаних кордонів України. А значить: жодної можливості середньостроково зберегти за собою Південь, Крим і Чорноморський флот. Годинник уже пішов у зворотному напрямку. Нафтогазова голка ще відтягує кінець. Але він уже давно став неминучим.

«Війна так війна» – прямо й недвозначно заявляє Путін, остаточно переставши маскувати свої цілі... Тим самим публічно фіксує безумовний мотив злочину: Росія масштабно вторглася на територію України з метою масових убивств, тотальних руйнувань, захоплення територій. Цього достатньо, щоб усвідомити: немає жодних можливостей для «компромісів», «переговорів». Інакше це робить навмисні воєнні злочини легітимним і дієвим інструментом глобальної політики.

Багато друзів України сьогодні щиро хвилюються, що загострення подій на Близькому Сході може забрати увагу союзників і зменшити підтримку України.

Я набагато оптимістичніший.

Зміна фокуса уваги в медіа прибере зайву політизацію війни (коли підтримка стає предметом внутрішніх політичних процесів) і дасть змогу розблокувати дорогу правильним рішенням.

Час продемонструвати непохитність підтримки України на всіх рівнях.
Час авіації. Час далекобійних ракет.

Світ сьогодні перебуває в особливій політичній фазі. Коли треба прийняти для себе очевидне: або світ живе за чіткими й передбачуваними правилами, або з’являється «альтернативне бачення». Альтернатива від Росії – це про світ, у якому править першородне зло, демонстративне насильство, масове вбивство. Альтернатива від Росії – це хаос і свавілля...

Це треба зупинити тут і зараз, доки зло не розрослося до гігантських масштабів.

Тому підтримка України сьогодні – це про раціональні та виправдані витрати, які набагато менші, ніж суми, які доведеться витрачати завтра, коли Альянс Зла повністю зміцніє та усвідомить, що він безкарний, домінантний, безмежний.

Сьогодні ми маємо одну ціну за право жити в передбачуваному світі. Завтра ціна й наслідки багаторазово зростуть…

Золоті «тихі десятиліття», коли можна було відкладати ухвалення складних рішень і не звертати уваги на конфлікти, що стрімко наростають, закінчилися. Закінчилася також опція під назвою «знайдімо компроміс», коли під компромісом розуміється пряма поступка агресору, «заплющені очі» на безумовні злочини та демонстративні порушення глобальних договорів. Або/або. Або мовчки продовжуємо дивитися на руйнування варварами цивілізації – в Україні, на Близькому Сході, у Європі. Або просто сьогодні потрібно заново визначитися в базових складових, що таке глобальні правила поведінки; що таке відповідальність за порушення цих правил; як довго потрібно зберігати терпіння, коли тебе б'ють; хто саме зараз є ключовим провокатором і донором нестабільності й чому цей «провокатор» (Росія) має обов'язково програти… Хочемо передбачуваності та стабільності? Доведеться попрацювати та ухвалити непрості рішення…

Будь-яка далекобійна ракета (150 км+) ефективно виконує сьогодні низку найважливіших завдань, наближаючи нас до справжнього паритету в системах зброї із супротивником. Перше: безперечно ламає логістику тилового забезпечення Рф і тим самим значно здорожує війну... Друге: унеможливлює накопичення резервів і не дає змоги проводити ротації... Третє: руйнує транспортні системи й робить майже всю окуповану територію вкрай небезпечною. Що абсолютно позбавляє Рф можливості й далі насичувати ці території своєю присутністю... Четверте: здійснює значний психологічний тиск. Ніхто з окупантів (включно з політичними туристами з Рф) не може почуватися в безпеці… П'яте: частково знижує залишкову домінантну присутність Росії в повітрі (гелікоптери й тактична авіація) по лінії фронту…
Суцільні плюси, які остаточно знецінюють репутацію російської армії та російського ВПК. Питання сьогодні лише в кількості ракет і швидкості їх постачання Україні…

Сказавши «А», правильно визначивши першопричину хаосу, що насувається, важливо розуміти, що насправді буде далі. І як цей жах зупинити… Ілон Маск, до речі, має рацію, коли говорить про те, що російська агресія в Україні має загальнолюдський, цивілізаційний характер у своїй руйнівності. Однак він (і не лише) робить, на мій погляд, принципову помилку у своїх подальших міркуваннях. Маск вважає, що «здача України» під ніж обов'язкового масштабного російського геноциду приведе нас до кінця війни та «вічного миру». Це катастрофічна помилка. Відмова від підтримки України точно не припинить війну, але неминуче призведе до різкого примноження конфліктів у всьому світі, кінця епохи міжнародного права, краху міжнародної економіки і тріумфу сил зла. Правил більше не буде. Передбачуваність і договороспроможність остаточно помруть. Апетити агресорів зростатимуть, терористичні угруповання отримуватимуть дедалі більше інвестицій у межах Осі зла. Все це закінчиться Великою війною на різних континентах, у якій, імовірно, в такому разі вже доведеться брати участь і громадянам Америки.

На кожному з нас сьогодні лежить відповідальність за те, яким буде світ завтра. Відповідальність лежить на тому, який сигнал ми транслюємо сьогодні. Будь-які сумніви стають живильним середовищем для агресорів, хвилюючи їхні свідомості думками про слабкість Західного світу. Відлуння цих сумнівів ми бачили в Ізраїлі. Не дайте сумнівам убити надію…

Росія на цьому етапі війни істерично вкладається... По/перше, у масштабні «м'ясні» контрштурми, щоб пройти хоча б на 500 метрів. Заради пропагандистських цілей… По/друге, у провокування інших осередків нестабільності в різних регіонах. І пролонгацію цих нестабільностей, щоб максимально відвернути увагу демократій від підтримки України… По/третє, в обов'язкове заморожування конфлікту, зниження інтенсивності бойових дій і збереження своєї присутності на частині окупованих територій. З подальшим виходом на наступні етапи війни… По/четверте, у постійний пошук ракет/снарядів/дронів у третіх країнах та створення мережі виробництв у межах умовного терористичного Альянсу… По-п'яте, у переведення війни в позиційну без істотного просування сторін, щоб частково відновити вплив на глобальні дисекції… Усе це разом має передбачуваний, примітивний вигляд і легко усувається жорсткою принциповою позицією коаліції країн демократії. Потрібно довести війну до справедливого фіналу й отримати архітектуру нового глобального порядку...

Сьогодні треба прийняти, що Україна, війна в Україні, справжні російські наміри щодо знищення українців – це не лише актуальні політичні теми для використання у внутрішніх конкурентних дискусіях. Дискусії, безумовно, важливі й корисні. Проте Україна – це про фундаментальне виживання демократій сьогодні, про повернення до обов'язкових правил, про дієве міжнародне право, про глибинну справедливість. Зрештою, це про майбутнє, яке може бути білим, де є сенс прогнозувати та будувати свої особисті плани / кар'єри, чи чорним, коли диктатори зможуть побудувати один глобальний табір без правил та особистих свобод.

Буря, безперечно, вже вирує… Передумови, які були сформовані десятиліттями неправильної, «псевдоасимілятивної» політики, толерування беззаконної поведінки агресивних режимів, що порушують глобальні правила, та явного загравання з російськими планами «змінення світового порядку», призвели до сьогоднішніх сумних наслідків і трагедій. Просто зараз пожинаємо дедалі гіркіші плоди: укорінення ненависті до різних етнічних груп із подальшими спробами їх знищення; залишкове руйнування світових інститутів; медійне бравування відвертими звірствами проти цивільного населення та масштабування війни з геноцидним компонентом. Росія для більшої наочності запустила офіційні антиєврейські погроми. Тому що досі вважає демократичний світ... слабким, терплячим, нездатним протистояти агресії. Необхідно нарешті приймати правильні рішення. Не можна закінчувати компромісами те, що руйнує систему світових відносин. Не можна заохочувати демонстративного вбивцю. Не можна залишати Рф у нинішньому вигляді. Не можна повторювати 2008 і 2014 роки. Інакше хаосу буде ще більше...

Втома від війни, готовність домовитися з авторами повномасштабного вторгнення в Україну, відмова від норм міжнародного права, схильність до фатальних компромісів, толерування воєнних злочинів, страх перед диктаторами, які готові влаштовувати війни, – усе це абсолютна пропагандистська фікція, у поширенні якої зацікавлені лише авторитарні режими, подібні до російського.

Реальність геть інша: у демократичних країн сформоване чітке уявлення про те, що конфлікти слід закінчувати лише справедливими фіналами, що злочинці обов’язково мають бути покарані, що воєнні бюджети слід збільшувати, що немає сенсу досягати якихось компромісів, інакше завтра війни та витрати на безпеку будуть набагато більші, що Росія абсолютно недоговороспроможна та є головним спонсором глобальної нестабільності й глобальної крові.

Правильні висновки очевидні. Правильна логістика розгортається. Єдине, що в дефіциті, – це час…

Іще раз про головне...
Безумовно, є виконавці, які в різних регіонах здіймають руйнівні хвилі нестабільності, влаштовують показові масові побиття чи вбивства цивільного населення, організовують перевороти й погроми. Все так. Але є Генеральний спонсор цієї «керованої нестабільності», головний донатор хаосу, базовий вигодонабувач від ексцесів/війн у різних регіонах, ключовий деструктор глобальних правил, стабільний постачальник зброї, розвідданих, брудних фінансів, військових інструкторів. Це Росія… Важливо, щоб країни демократії розуміли: не можна лікувати лише окремі симптоми хвороби (під умовною назвою «тероризміт»), але треба лікувати саму хворобу, треба усувати першу причину хвороби під назвою «руйнування глобальних правил». Саме тому й потрібно забезпечити обов'язковий стратегічний програш Росії, усунувши тим самим можливість системно фінансувати нестабільності, війни, ескалації та погроми в різних регіонах, включно з Близьким Сходом, Центральною Африкою, Азією…

Періодично хтось із російських офіційних осіб виходить, щоб заявити: «Росію не перемогти на полі бою». І роблять це вже 600+ діб поспіль, водночас намагаючись знайти собі нового господаря-гаранта, втрачаючи залишки вчорашньої репутації мілітарного монстра, скуповуючи військову техніку в Ірані/Північній Кореї, відправляючи дедалі більше мобілізованих у м’ясорубку. Своїми бравурними заявами росіяни маскують страх перед підсумковою обов’язковою відповідальністю й намагаються все/таки розв’язати головне завдання: блефом, шантажем, масовими смертями, пропагандою виторгувати собі... оперативну паузу, перевести війну в «затяжний формат низької інтенсивності». А потім поторгуватися, повернутися до нахабства й ультиматумів, спровокувати ще більше супутніх конфліктів в інших регіонах...

Важливо на цьому етапі війни (важкому, поза сумнівом) розуміти, що будь-яке закінчення війни несправедливим фіналом, будь-який компроміс із Рф забезпечить виживання нинішній російській (путінській) еліті, яка точно вже не повернеться в законослухняний стан і яка точно продовжить «вбивати» міжнародне право, глобальну стабільність, демократію. Історію нинішньої Росії треба довести до справедливого фіналу...

Без ілюзій… Усе, що сьогодні відбувається по всьому світу (конфлікти, ескалації, агресивні протести, погроми) – прямий наслідок багаторічного неправильного оцінювання ризиків, що наростають, і неготовності до відповідальних рішень разом із посиланням на важливість міфічних «компромісів» із тими, хто ініціює руйнування правил.

Звичайно, будь-який непродуманий компроміс сприймається агресором як вияв слабкості «жертви» (країн демократії), заохочує агресора до подальших ескалацій і свавілля, провокує його на агресивнішу поведінку та, навпаки, дуже деморалізує «бік справедливості».

Компроміси під тиском, крім усього іншого, – це завжди відкладене рішення, яке все одно треба буде ухвалити, але вже за набагато гірших стартових умов. Так от, спроба знайти «компроміс» із Росією сьогодні, небажання усвідомити, що саме Рф найбільше зацікавлена в глобальній нестабільності та є головним донатором у ці нестабільності (фінанси, пропаганда, кіберботи, проросійські мережі), обов’язково спричинить іще більшу війну, посилення напруженості, різке зростання агресії в багатьох регіонах...

Висновок простий: треба припинити відвертатися від проблеми; треба чітко порахувати ресурси й оцінити вартість «лікування» глобальної хвороби сьогодні та завтра, коли ситуація вийде з/під контролю остаточно; треба обов’язково виділити достатню частину ресурсів на стрімке розв’язання проблем (а не по чайній ложці на місяць і після довгих бюрократичних процедур); треба забезпечити стратегічну поразку Рф і різко скоротити її присутність на зовнішніх ринках…

Хто взагалі сказав, що Росію цікавлять «переговори», «дипломатичне врегулювання» та інші розмови про мир?

Росію насправді цікавить лише свій власний непрограш у війні, обов'язкове збереження частини окупованих територій, безкарність за військові злочини, збереження репутації ключового «бєспрєдєльщика» серед специфічних країн, а головне – обов'язкова капітуляція України, яка може мати різний вигляд. Або «ультимативно невигідних угод», або затяжної війни, або глибокої внутрішньополітичної кризи. Не будуйте ілюзій щодо Росії! «Мир» для них – це лише оперативна пауза, щоб пройти через мілітарно-пропагандистську модернізацію та продовжити системно руйнувати демократії…

Тому зброя, зброя і ще раз зброя для України. Це єдиний правильний шлях.

Якщо бути відвертим, то будь/яке «заморожування конфлікту в Україні» з обовʼязковими окупованими територіями – це і є сьогодні перемога для Рф. Вони розуміють, що бліцкригу не буде, що створити маріонетковий уряд не вдасться, що військовим шляхом узяти під контроль усю територію України не зможуть. Але, з іншого боку, вони із задоволенням дивляться на наростання нестабільності у світі, вони професійно провокують регіони, включно з Близьким Сходом, вони суттєво збільшили пропагандистські програми про «втому від війни» у Європі, вони продовжують активно принижувати міжнародні інституції, вони втягують країни демократії у внутрішні надскладні дискусії. Головна мета на цьому етапі – відволікти спільноти від війни в Україні, змінити акценти, суттєво зменшити інтенсивність бойових дій і перейти саме до замороження…

Нагадаю, що ми 8 років (починаючи з 2014-го) мали досвід якраз «позиційної війни» з Росією, мали понад 200 раундів «переговорів про мир», мали щонайменше 20 «вічних» домовленостей про «режим тиші» й припинення вогню. І все це тільки заради того, щоб… Росія розпочала 24 лютого 2022 року повномасштабне вторгнення з безумовними геноцидними цілями в Україну й задля зламу глобальної системи безпеки. Чи є сенс повторювати те, що вже призвело до величезної трагедії? Чи є сенс вірити в те, що серійний «російський убивця», який після першої спроби знищити українську націю банально масштабував цю спробу у своїй другій спробі, перетвориться на законослухняного глобального гравця? Це ж нонсенс. Очевидно, що пауза потрібна Рф виключно для того, аби внести корективи в стратегію, зробити роботу над помилками, частково змінити військове керівництво, провести більш масштабну загальну мобілізацію з тренінгами, суттєво наростити спроможності ОПК, остаточно сформувати терористичний Альянс, розколоти демократичні коаліції, втягнувши їх у тяжкі внутрішні суперечки, посилити пропаганду. А після цього вдарити ще потужніше. І не лише по Україні. Якщо агресора не зупинити сьогодні, якщо маніфестного вбивцю не покарати, його апетити тільки зростатимуть. Тому пріоритет лише один: Україна має перемогти…

Чотири головні пропагандистські ідеї фікс Росії в останні тижні: «заморожений конфлікт», «переговори», «санкції не працюють», «серед військово-політичного керівництва України розкол»... Перекладаю з російсько-пропагандистської на об'єктивну: «Рф категорично боїться військового програшу та продовження тиску по лінії фронту», «Рф потрібна лише капітуляція України та збереження за собою хоча б частини окупованих територій», «ресурсне виснаження Росії надто очевидне, військові виробництва депресовані, відбувається постійний пошук витратників в Ірані/КНДР», «Рф категорично хоче спровокувати внутрішньополітичну кризу в Україні, щоб не програти».

Будь ласка, припиніть свідомо догравати російські примітивні пропагандистські ігри. Насправді немає й не буде переходу війни в затяжний формат (переговори про обсяги зброї тривають, інвестиції у виробництва йдуть, стратегії корегуються); немає й не буде переговорного процесу на умовах Росії, оскільки це не долає проблеми війни, а, навпаки, її масштабує; працюють – і дуже ефективно – санкції (але потрібно долати проблему приватних посередників із третіх країн, що частково дають змогу обходити санкції); військове та політичне керівництво України перебуває в постійному ефективному спілкуванні на різних майданчиках – Ставка, Військовий кабінет – та вкрай зацікавлене в застосуванні максимально дієвих технологій знищення російського окупаційного угруповання...

Хоч би як комусь хотілося не приймати очевидне або зіграти в традиційну гру «передамо відповідальність майбутнім поколінням», саме сьогодні нам усім доведеться усвідомити, що головним донатором повної руйнації глобального політичного простору й міжнародних правил є Росія та що без розв’язання «проблеми Рф», без її стратегічної поразки у всіх значеннях цього слова повернутися до передбачуваності й стабільності неможливо...

Тож прості кроки, які потрібні нині.

Перший: припиніть слухати й реагувати на заяви Росії. Це завжди брехня, фейк і спосіб виграти час. Рф не пропонує нічого реалістичного...

Другий: Рф повинна програти на полі бою, навіть якщо хтось продовжує сумніватися в тому, що це визначено наперед. Для цього потрібні конкретні інструменти. А щоб отримати інструменти, потрібні інвестиції у військове виробництво...

Третій: Рф повинна пройти через обов’язкові судові процеси та значні репараційні виплати. Історичний урок для поколінь. Інакше ніяк...

І четвертий: у Рф має відбутися заміна політичної еліти.

Лише після цього світ отримає шанс відновити правила та право. А щоб еліти були замінені, потрібен крах ключових міфів, на які спирається «путінський режим». Забезпечити крах може лише програш Росії. А отже, питання знову у своєчасності й достатності зброї для України...

Коли хтось у Росії промовляє слово «переговори», він насправді прямо каже: «Не дайте нам програти, не дайте нам відповідати за злочини, збережіть нам можливості вбивати, ґвалтувати, захоплювати, змусьте Україну змиритися й стати на коліна»…

Коли хтось, хто комфортно сидить за тисячі кілометрів від війни та поважно розмірковує про чужі долі, пропонує Україні погодитися на «переговори/капітуляцію» після 600+ днів кривавого геноциду, він насправді пропонує дозволити Росії продовжити скоювати злочини, вирізати громадянське населення, вбивати глобальні правила. Поки світ остаточно не захлинеться демократичною кров'ю й не визнає тиранів глобальними лідерами.

І якщо з кровожерливістю росіян усе зрозуміло, то що рухає окремими громадянами Країн Демократії, які так і не зрозуміли суті цієї війни, її природи та справжньої мети Росії? І навіть не хочуть усвідомити мотиви тих, хто, втрачаючи близьких, захищає своє право на власне життя та свободу…

Люблю (сарказм) періодичні дивні пропозиції щодо «врегулювання конфлікту в Україні». Вони досі доводять, що причини й наслідки не для всіх очевидні. Так, іноді можна почути дивовижні пропозиції щодо того, що Україна нібито може запросто увійти до НАТО… частинами – територіями, які не під окупацією. От уже ж ці «прості рішення», які завжди зрештою коштують дуже дорого...

По/перше, сама розмова про таку можливість явно провокує Росію на подальшу ескалацію, заохочує її до агресивної війни: «Ще трохи – і Україна зламається. Треба дорізати громадян, доатакувати ракетами». Це ж очевидно? Безперечно. По/друге, не менш очевидно поставити зустрічне запитання: а хто сказав, що Росія готова прийняти пропозицію та зупинитися? Хто сказав, що Рф захоче погодитися на «Україна в НАТО»? Хто гарантує, що Рф не продовжить експансію після паузи, скориставшись фіктивною перервою для посилення своїх позицій? Нарешті, хто саме виступить гарантом недоторканності... умовної лінії розмежування? Чи теорія не передбачає практики?

Тоді навіщо озвучувати ці дивовижні пропозиції, не пропонуючи жодних гарантій? Навіщо заохочувати Рф до подальших злочинів? Навіщо гарантувати Рф, що вона ... не програє війну, не відповідатиме за воєнні злочини, не зазнає внутрішньої трансформації, а зможе продовжувати вкладатися в мілітаризацію та агресивну зовнішню політику? І все це замість того, щоб усвідомити нарешті три прописні істини: Рф абсолютно недоговороспроможна та спробує обдурити в будь-якому разі; Рф у такому вигляді лише масштабуватиме ризики й намагатиметься реалізувати свої агресії; лише значна «військово/технологічна допомога» Україні розв’язує проблему європейської безпеки та гарантує повернення до стабільних глобальних правил…